"Знання. Закон. Честь."
Харківський національний університет внутрішніх справ
61080, Україна, м. Харків, пр. Льва Ландау, 27    (057) 7398-181    odin@univd.edu.ua

Державний Гімн (славень) України — один із головних державних символів України поряд із Державним Прапором і Державним Гербом.

На українських землях гімни мають глибоке історичне коріння. Зі «Слова о полку Ігоревім» відомо, що прославні пісні типу гімну на честь князів співав легендарний Боян. За літописами перед сумнозвісною битвою з монголо-татарами на річці Калка у 1223 р. давньоруські дружинники співали  «З нами Бог, розумійте язици». Згодом з’являються пісні такого типу на основі інших жанрів – історичних, козацьких («Нумо, хлопці, до зброї», «Гей, не дивуйте, добрії люди». «Розлилися круті бережечки»). Зокрема, в останній пісні, створеній у середині XVII ст., містилися знамениті згодом рядки «Ой, у лузі червона калина», доопрацьовані на початку ХХ ст., і які стали гімном січових стрільців.  У добу Національного відродження, на початку ХІХ ст., формується думка про створення гімну як мистецької  квінтесенції національної ідеї. Ця пісня повинна була  оспівували образний символ України, тому ідея створення гімну у середині ХІХ ст. вже оберталася у повітрі.

Початки його творення датуються кінцем 1862 р., коли на одній з вечірок у відомого етнографа та поета Павла Чубинського,  сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, заспівали патріотичну пісню, і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу». Чубинський був у захваті від цієї пісні, і згодом, усамітнившись в іншій кімнаті, вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. У науковій літературі висловлюється припущення, що на текст Чубинського також вплинули слова з пісні «Jeszcze Polska nie zgineła…» («Іще Польща не загинула…». Вона була написана 1797 р. в Італії, як пісня польських легіонів, котрі воювали на боці Франції, під командуванням Яна Домбровського, тому і називається  «Мазурка  або Марш Домбровського», -згодом вона стала польським гімном).

Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського відбулась у львівському журналі «Мета» у номері 4 за 1863 рік. Музику до цих слів написав спочатку Микола Лисенко, а потім Михайло Вербицький. У XIX—ХХ ст. у ролі національних гімнів використовувалися й інші пісні — «Заповіт» Тараса Шевченка, «Не пора» (слова Івана Франка, музика Дениса Січинського), «Вічний революціонер» (слова Івана Франка, музика Миколи Лисенка).

Уперше  текст П. Чубинського з нотами був надрукований  у 1865 р. У  цьому тексті згадувалися козацькі ватажки Северин Наливайко, Тарас Трясило, Максим Залізняк і містилися докори на адресу Богдана Хмельницького, які за змістом співпадали з тим, що написав про нього Тарас Шевченко у вірші «Розрита могила» («Ой Богдане! Нерозумний сину!»).

Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865  р. у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого четвертій річниці з дня смерті Тараса Шевченка. На платівку вперше записаний у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 р. у виконанні Модеста Менцинського. У 1917—1921 рр. «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 р. авторитетне американське видання «The New York Times» опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України:

Nay, thou art not dead, Ukraine,
See, the glory's born again,
And the skies, O brethren,
Smile once more!

 «Ще не вмерла Україна» Чубинського і Вербицького поряд з «Вічним революціонером» Франка та Лисенка у виконанні хору Стеценка лунали під час проголошення Акту  Соборності України 22 січня 1919 р.. У 1939 році «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України. У  наші часи  Гімн «Ще не вмерла Україна» було вперше публічно заспівано 24 вересня 1989 р. на головній сцені фестивалю «Червона рута». Від 17 вересня 1991 року Українське радіо починає своє мовлення виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року вона вперше прозвучала у виконанні хору імені Верьовки на засіданні Верховної Ради України, присвяченому оголошенню результатів Всеукраїнського референдуму та інавгурації першого президента України Леоніда Кравчука.

15 січня 1992 р. музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору й фортепіано) Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображення у Конституції України. Всю оркестровку здійснив О. Морозов. Тільки 6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроєктом пропонувалося затвердити як Державний Гімн національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспівом пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Президент запропонував змінити звучання першої строфи гімну на «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 із 433, що зареєструвалися для голосування. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом,  перші рядки якого такі:

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Символічно, що гімн було створено  представниками двох історичних та географічних частин України: Східної та Західної. Із проголошенням незалежності України він повернувся до пісенної скарбниці народу і став одним із головних символів держави.

 

 Володимир Греченко,  професор історії