7 квітня Православна церква України відзначає День пам’яті для загальноцерковного шанування прославленого гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного (1582-1522). У 2020 р. Петро Конашевич-Сагайдачний був канонізований Православною церквою України як святий у лику благовірний гетьман. Він був яскравим представником українського козацтва XVII століття, одним з найвидатніших героїв всієї історії України. Народився майбутній гетьман в с. Кульчинці, нині Самбірського району Львівської області, у православній родині, що належала до дрібної шляхти. Батька Сагайдачного звали Кононом (тобто Конашем) – звідси перша частина його прізвища. Петро Конашевич здобув прекрасну, як на той час, освіту. Протягом 1589-1592 рр. здобував початкову освіту у Самборі. З 1592 по 1598 рр. навчався в Острозькій школі на Волині, що на той час переживала період розквіту і де працювали прекрасно підготовлені викладачі. Після цього перебрався до Києва, там він працював домашнім вчителем, також помічником київського земського судді. У 1598 р. Конашевич приєднався до Війська Запорозького. Саме на Запоріжжі Конашевича, як вправного лучника, починають називати «Сагайдачним» (Сагайдак – назва повного набору для лучника). Через певний час, бо всі його таланти насамперед організаційні та військові були очевидними, Сагайдачного обирають гетьманом Запорозького козацтва.

Під його керівництвом запорозькі козаки здійснили низку вдалих походів проти Османської імперії та Кримського ханства. Особливо знаменним був похід на Кафу в 1616 р., коли козаки звільнили з рабства кілька тисяч бранців, посадивши їх на свої чайки, при цьому викинувши чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти з неволі християн, яку давали перед своїми походами.

Навесні 1617 р. польський королевич Владислав вирушив із Варшави в похід до Москви з метою отримати корону московського царя. Справа в тому, що за договором від 4 лютого 1610 року, укладеним під Смоленськом між польським королем Сигізмундом III та московитським посольством, королевич Владислав, після прийняття православ’я, повинен був зайняти московський престол. Після скинення Василя Шуйського влітку 1610 р., якого в кайданах привезли до Варшави і поставили на коліна перед польським королем Сигізмундом ІІІ, московський уряд визнав Владислава царем і навіть приступив до карбування монет від імені «Владислава Жігімонтовіча».

Спочатку похід польських військ розвивався невдало і щоб врятуватися від поразки, до участі в поході було запрошено запорозьких козаків на чолі з Конашевичем-Сагайдачним. Козацький гетьман погодився, але висунув свої умови такої участі. Умови ці були такими: розширення козацької території в межах Речі Посполитій; свобода православної віри в Україні; збільшення реєстрового козацького війська; визнання Річчю Посполитою адміністративної та судової автономії України.

У червні 1618 р. 6 полків 20-тисячного козацького війська під проводом Конашевича вирушили до Москви. Козаки захопили Лівни, Єлець, Касимов. 6 жовтня 1618 року козацькі війська підійшли до Донського монастиря, де зустрілися з військом на чолі з боярином Бутурліним. У особистій битві з очільником московитів переміг Сагайдачний, якому вдалося звалити свого супротивника з коня на землю. 11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ безпосередньо на Москву. Крім того, військо Сагайдачного здійснило рейд на Калугу, майже захопивши це місто. Рейд Конашевича-Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади. Оцінюючи ці події пізніше, король польський Ян III Собеський указував, що саме через цей рейд московитів охопив жах і що запорожці «якнайшвидше схилили їхніх комісарів до переговорів». 11 грудня 1618 року поляки та московити уклали так зване Деулінське перемир’я. Воно стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою. Річ Посполита отримала білоруські й українські землі, які до того були загарбані Москвою – Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Польсько-Литовська держава досягла площі приблизно один мільйон квадратних кілометрів – найбільшої території, яку коли-небудь вона мала. Король Речі Посполитої офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон. Величезна заслуга в цих успіхах українського козацтва та особисто Сагайдачного, оскільки 80 % наступаючих військ були козаками. За свою участь у московському поході запорожці отримали грошову винагороду в розмірі 20 тисяч золотих та 7000 штук сукна. Після прибуття до Києва Петро Сагайдачний прийняв титул «гетьмана України» й став управляти тією її частиною, яка визнавала себе козацькою.

Ім’я Петра Сагайдачного увічнено у назвах вулиць у багатьох містах України, зокрема у Києві, Харкові, Дніпрі, Львові, Кропивницькому, Луцьку, Чернівцях, Вінниці, Рівному, Кривому Розі, Тернополі, Івано-Франківську та Нікополі. На честь Петра Сагайдачного також названо вищий військовий навчальний заклад – Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Похід українського козацтва на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним на Москву у 1618 р. – яскравий приклад військових перемог українського війська, полководського мистецтва, бойових звитяг наших предків. І сьогодні, коли Збройні Сили України мужньо відстоюють наш суверенітет та незалежність у кривавій боротьбі з московським імперіалізмом, приклад вдалого походу проти Москви є надихаючим і знаковим.

Професор історії, заслужений працівник освіти України Володимир Греченко