Розглянуті питання актуалізації елементів складу воєнного злочину в контексті вітчизняного та міжнародного гуманітарного права

Ключові слова: елементи складу, воєнний злочин, міжнародне гуманітарне право

Постановка проблеми. Поява потреби у більш точному визначенні глобальних, регіональних і національних вимірів теперішньої російсько-української війни та їх систематизації пов'язана зі зростанням міжнародного інтересу до російсько-українського конфлікту та його впливу на світову політику та геополітичну ситуацію. Їх уточнення може мати важливе значення для розуміння подій в Україні та їх впливу на регіональну безпеку та стабільність, бути корисними для розробки стратегій та політик відносно цього конфлікту, як на національному, так і на міжнародному рівнях. Метою статті є визначення основних складових глобального, регіонального та національного виміру російсько-української війни. Використані такі методи: міждисциплінарний підхід – для розуміння різних вимірів конфлікту та його впливу на різні сфери життя під час війни; критичний аналіз – для розуміння викликів, що постають у процесі розв'язання конфлікту; ретроспективний аналіз – для вивчення причин і наслідків триваючої російсько-української війни та прийняття заходів запобігання аналогічних ситуацій у майбутньому; концептуальний аналіз – для дослідження різних поглядів та підходів пошуку шляхів врегулювання конфлікту та подальшого відродження України. Результати. Визначено глобальний вимір російсько-української війни, зокрема, ознаки, форми, прояви та елементи глобального виміру війни, зміст глобального виміру війни для України та можливості розв'язання війни між росією та Україною; небезпека глобального виміру війни для України та особливості війни між росією та Україною; шляхи запобігання небезпеки поширення глобального виміру війни для України та наслідки воєнного конфлікту між росією та Україною. Визначено регіональний вимір російсько-української війни, зокрема, регіональні конфлікти, що мали місце в Україні, сутність та небезпека регіонального виміру війни для України, шляхи запобігання небезпеці регіонального виміру війни для України. Визначено національний вимір російсько-української війни, особливості та ознаки національного виміру війни, дій Україні під час війни, розглянуті питання, як Україні перемогти росію у війні та як Україна може відродитись після війни. Висновки. Показано, що глобальний вимір війни для України полягає в загрозі територіальній цілісності та суверенітету держави, а також загрозі міжнародній безпеці та стабільності. Небезпека глобального виміру війни для України полягає в загрозі національній безпеці та територіальній цілісності держави. Небезпека поширення глобального виміру війни для України запобігається розвитком дипломатичних зусиль, забезпеченням безпеки на кордонах, національним єднанням та готовністю населення до небезпек війни, вдосконаленням системи національної безпеки та оборони. Показано, що наслідки воєнного конфлікту між росією та Україною мають країновий та регіональний вимір. Російсько-українська війна є важливим елементом регіональної безпеки та стабільності. Україна була свідком кількох регіональних конфліктів, які мають важливе значення для місцевих жителів та міжнародної спільноти. Регіональний вимір війни для України полягає в тому, що конфлікти відбуваються на її території та в її прилеглих регіонах, спричиняють гуманітарну кризу та порушують права людини. Запобігання небезпеці регіонального виміру війни для України можливе прийняттям комплексу заходів забезпечення миру та стабільності на території країни та її прилеглих регіонах. Показано, що національний вимір війни включає в себе різні аспекти національної ідентичності та інтересів країни, включаючи культурні, соціальні, економічні та політичні фактори. Під час війни успішна їй протидія та захист національних інтересів України вимагає комплексної стратегії, яка включає в себе не тільки військову, але й дипломатичну, економічну та соціальну складові. Щоб Україна перемогла росію у війні, вона повинна змінити свою стратегію та підвищити ефективність військової діяльності. Для відродження України після завершення війни Україна повинна зосередитись на реконструкції та відновленні економіки, соціальної та політичної стабільності.

Ключові слова: російсько-українська війна; оцінка стану держави; національна та міжнародна безпека; завдання перемоги та відродження України

Дезертирство в умовах російсько-української війни має особливу небезпеку та може призвести до серйозних наслідків як для військових, так і для цивільного населення. Дезертирство, як воєнний злочин, та законодавство, що регулює цей вид порушення військової дисципліни, потребують на більш поглиблене дослідження.

Ключові слова: дезертирство, воєнний злочин, військове кримінальне правопорушення

Право України на протидію російській агресії визначається на основі міжнародного та внутрішнього законодавства, а також на підставі прав та обов'язків, які встановлені в міжнародних договорах. Це право гарантує Україні право на захист від будь-яких агресивних дій росії та інших держав, які загрожують національній безпеці та суверенітету України.

Ключові слова: захист від агресії, суверенітет, національна безпека

Постановка проблеми. Військове дезертирство є всесвітньою проблемою, яка незалежно від обов'язковості чи ні військової служби розглядається як кримінальний злочин і переважно прирівнюється до зради, й тому потребує особливого дослідження. Здебільшого військовослужбовців до дезертирства спонукають причини, які відносяться до соціально-психологічної сфери діяльності людини, що особливо загострюються під час війни. З введенням в Україні правового режиму воєнного стану та початком широкомасштабної військової агресії росії проти нашої держави особливій увазі надається кримінально-правова складова військового дезертирства, кваліфікуючі ознаки якого закріплені у статті 408 Кримінального кодексу України, та отримали певне висвітлення в наукових роботах напередодні введення воєнного стану. При цьому, констатується незадовільна кількість наукових публікацій з правового регулювання в Україні дезертирства як військового злочину саме під час воєнного стану. Тому метою статті є визначення засад правового регулювання в Україні дезертирства як військового злочину напередодні й під час воєнного стану. В роботі використано наступні методи: діалектичний метод, за допомогою якого встановлено значення бойових та воєнних дій як чинника впливу на рівень дезертирства; методи системного аналізу й синтезу у дослідженні ґенези інтерпретації дезертирства у вітчизняному законодавстві; формально-юридичний метод для визначення особливостей військового дезертирства за міжнародною правовою базою; порівняльно-правовий метод для з'ясування відмінностей правової кваліфікації та сутності військового дезертирства напередодні й під час воєнного стану. Результати. Встановлено значення бойових та воєнних дій як чинника впливу на рівень дезертирства, досліджена ґенеза інтерпретації дезертирства у вітчизняному законодавстві, визначені особливості військового дезертирства за міжнародною правовою базою та національна правова кваліфікація та сутність військового дезертирства напередодні й під час воєнного стану. Висновки. Показано, що правові наслідки запровадження режимів воєнного стану та стану війни істотно не впливають на статистичний рівень дезертирства військовослужбовців як явища. Більш суттєвий вплив щодо збільшення цього показника чинить ведення бойових і воєнних дій на театрі воєнних дій, соціально-психологічний стан військовослужбовців та їх особиста оцінка ризиків, що їм загрожують. Дезертирство у вітчизняному кримінальному законодавстві віднесено до тяжких злочинів як умисне діяння, що являє підвищену суспільну небезпеку; перетерпіли зміни деякі санкції щодо нього. Позитивним було посилення звітності судових інстанцій про стан провадження справ щодо дезертирства в складі злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), а також покладення відповідальності за можливе дезертирство військовослужбовців на їхніх командирів. Із 2017 року дезертири після завершення обумовленого інструкціями строку виключаються з обліку особового складу військових частин. Показано, що військове дезертирство за міжнародною правовою базою залежить від національного законодавства. Правові норми в світі щодо дезертирства значно ширші, ніж в Україні, й поширюються на дезертирство як навмисну відмову від обов'язків, послуг або зобов'язань особи, особливо стосовно військової служби. Показано, що проблема військового дезертирства набуває все більшої актуалізації, в той час як вітчизняне кримінально-правове законодавство щодо злочинів проти порядку проходження військової служби потребує нагального удосконалення. Опція із звернення військових комісаріатів до громадян щодо розшуку військовослужбовців-дезертирів не привела до очікуваних результатів, а норма призупинення військової служби для дезертирів потребує на додаткове опрацювання під час воєнного стану.

Ключові слова: правове регулювання; національне та міжнародне законодавство; дезертирство; воєнний стан