Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку, еволюціонуючи у контексті ґенези вітчизняного конституційного права. Вона стала вершиною, найбільш значущим здобутком української теорії та практики конституціоналізму. Конституція України 1996 р. стала першою загальновизнаною в усьому світі вітчизняною конституцією незалежної Української держави, що визначила основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування і правовий захист Конституції.
Конституція України 1996 р., як конституція четвертого покоління, увібрала в себе передові досягнення світового конституціоналізму і цілком відповідає міжнародним стандартам як щодо організації державної влади, так і щодо закріплення та гарантування основних прав і свобод громадян. Це підтверджено багатьма експертними висновками, у тому числі висновком Європейської комісії з конституційного права (Венеціанської комісії Ради Європи). Чинну Конституцію України характеризує, з одного боку, збереження наступництва в регулюванні багатьох сфер суспільного життя (назва та кількісний склад вищого представницького органу, максимально широкий спектр декларованих прав і свобод громадян, соціальний характер держави, виключно прямі вибори, широке застосування референдумів тощо), а з іншого, – суттєве оновлення нормативного матеріалу, що відображає революційні зміни, які відбулися в українському суспільстві з початку 90-х рр. ХХ ст.
Новели Конституції України 1996 р. можна умовно розподілити на дві групи:
- Ті, що стосуються організації публічної влади в Україні:
- вперше отримав конституційне закріплення принцип юридичного верховенства Конституції та прямої дії її норм; закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися органами публічної влади тільки на основі Конституції і повинні відповідати їй (чч.2 і 3 ст.8);
- закріплено перехід від радянської республіки, що базувалася на принципах повновладдя рад і демократичного централізму, до напівпрезидентської республіки, в якій державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст.6);
- запроваджено новий механізм стримувань і противаг у системі вищих органів державної влади; більш чітко розподілена компетенція між ними;
- сформульовано нові принципи організації та здійснення публічної влади, такі як принцип правової, соціальної держави (ст. 1), верховенства права (ч.1 ст.8), визнання й гарантування місцевого самоврядування (ст.7), універсальної юрисдикції суду (ч.2 ст.124) тощо;
- засновано нові органи державної влади, такі як Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст.101), Рахункова палата (ст.98), Вища рада юстиції (ст.131), місцеві державні адміністрації (ст.118,119);
- правовий статус деяких органів публічної влади (зокрема Президента України, Конституційного Суду України, прокуратури, місцевих рад) зазнав суттєвих змін.
- Ті, що стосуються основ правового статусу особи в Україні:
- закріплено нові принципи правового статусу особи, зокрема: найвища соціальна цінність людини (ст.3), непорушність і невідчужуваність основних прав і свобод (ст.21), взаємна відповідальність людини і держави (ч.2 ст.3, ст.68) визнання міжнародно-правових стандартів у галузі прав людини (ст.9) тощо;
- суттєво розширено перелік конституційних прав і свобод громадян; вперше закріплено право на життя, на підприємницьку діяльність, свободу світогляду, на достатній життєвий рівень;
- змінено перелік конституційних обов’язків громадян: вперше закріплено обов’язок сплачувати податки і збори, поважати державні символи; ліквідовано обов’язок охороняти соціалістичну власність; зміст інших обов’язків скореговано;
- суттєво розширено перелік юридичних гарантій основних прав і свобод громадян; вперше на конституційному рівні закріплено право кожного знати свої права і обов’язки, не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; неприпустимість обмеження конституційних прав і свобод, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів публічної влади та їх посадових осіб;
- вперше визнано право людини звертатися за захистом своїх прав до міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна;
- передбачено нові правозахисні інститути, як-то Уповноважений Верховної Ради України з прав людини чи Конституційний Суд України; гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина проголошено Президента України;
- вперше закріплено, що Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ч.1 ст.157).
Прийняття п’ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має власний Основний Закон.
Прийняття Конституції засвідчило досягнення певної стабільності в українському суспільстві. Адже сам цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства до якісно нового стану; в Україні результатом зміни суспільного ладу стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави. Конституція України закріплює основи її суспільного і державного ладу, визначає напрями розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності органів публічної влади, встановлює конституційні гарантії здійснення прав і свобод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя. Вона є Основним Законом не тільки держави, а й суспільства, оскільки встановлює засади організації не лише державного механізму, але й інститутів громадянського суспільства, визначає державний і суспільний лад України.
Завідувач кафедри конституційного і міжнародного права
факультету № 4 ХНУВС, доктор юридичних наук, доцент,
підполковник поліції Микола Марчук
