Андрій Чайковський – український письменник, адвокат, доктор права, самбірський повітовий комісар ЗУНР, громадський діяч.

Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857 року в місті Самбір у родині дрібного службовця. Дуже рано хлопчик втратив обох батьків, тому його вихованням займалася бабуся. До початкової школи не ходив, опановував науку вдома. Першою його наставницею була бабуся, яка навчила читати й писати польською мовою. Потім домашню науку продовжив у вчителя церковної школи села Гордині Теодора Присташа. Здавши приватно іспити на початкову школу, майбутній письменник стає учнем Самбірської гімназії. Саме в цей період він розуміє, які мізерні знання має з української мови. Лише в п’ятому класі Андрій знайомиться з Шевченковим «Кобзарем», а вже згодом стає членом таємного товариства «Студентська громада».

Ще навчаючись у гімназії, Чайковський цікавиться історичним минулим України, пробує писати оповідання та драми. Проте згодом полишає літературні пориви, які не знайшли позитивного відгуку в тогочасних митців. У 1877 році Андрій Якович вступає на філософський факультет Львівського університету. Але матеріальні нестатки змушують його кинути навчання та піти до війська. Згодом Чайковський поновлюється в університеті, продовжуючи навчання на юридичному факультеті. Цей період характеризується надзвичайною його активністю: Андрій очолює молодіжну організацію «Дружній лихвар», стає одним із засновників «Кружка правників», працює в культурно-освітній громадській організації «Просвіта».

1882 року Андрія Чайковського мобілізували в австрійську армію й відправили придушити герцоговинсько-боснійський визвольний рух. Враження від краси Боснії, її нескореного населення стали поштовхом до написання книги «Спомини з-перед десяти літ». Ці мемуари високо оцінили Іван Франко та Осип Маковей, які розгледіли талант майбутнього прозаїка. Це, звичайно, позитивно впливає на автора, і один за одним у періодичних виданнях з’являються його твори («Вуйко», «Образ гонору», «Олюнька», «Бразілійський гаразд», «В чужім гнізді», «Серенада в навечеріє св. Войцеха», «Моя перша любов», «Курателя», «Рекрут»). Андрій Чайковський основний акцент робить на зображенні дійсності, у той час як у літературі все більше застосування знаходить психологічний аналіз. 

Багато часу в митця забирала адвокатська діяльність, якою він заробляв собі на життя. У цій сфері він досяг найбільшої майстерності. Його оборонні промови містили і знання юридичних законів, і розуміння людської душі. Чайковський давав безкоштовні консультації селянам, захищав їх у суді, справи вів виключно рідною мовою. У його доробку знаходимо оповідання «з судової зали», такі як «Хто винен?», «За віхоть сіна», «Ні разу не вдарив», «Жаль ваги не має» та ін.

Андрій Чайковський не лише адвокат і письменник, а й активний громадський діяч. Він організував театральний гурток, разом із композитором Остапом Нижанківським створив хор «Бережанський Боян», став членом антиалкогольного товариства «Відродження».

У 1907 році світ побачила повість «За сестрою», яка поклала початок історичній белетристиці Андрія Яковича. Вона відразу стала популярною. Згодом виходять повісті та оповідання, присвячені історії України: «Петро Конашевич-Сагайдачний», «Козацька помста», «Полковник Михайло Кричевський», «Богданко» та ін. Чайковський багато працює з архівними джерелами, науковими видатних істориків. Найбільший вплив на нього мають концепції М. Грушевського.

У 1918-1919 роках митця обирають самбірським повітовим комісаром ЗУНР. Свою діяльність він будує на принципах гуманності та справедливості. Цей період життя ліг в основу книги «Чорні рядки».

Останні роки життя Андрія Чайковського пов’язані з містом Коломия, де його родині відведена окрема сторінка: дружина Наталія очолювала товариство «Союз українок», донька Марія Ставнича редагувала часописи «Жіноча доля», «Світ молоді», «Жіноча воля», а він сам очолював осередок «Рідна школа».

Помер письменник 2 червня 1935 року. Похований на цвинтарі «Монастирок» у Коломиї. 

Наталія Кобилко, доцентка кафедри 

соціально-гуманітарних дисциплін факультету № 6