Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27 січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1 листопада 2005 року. У цей день у 1945 році війська 1-го Українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

Метою запровадження цієї сумно пам’ятної дати є активна просвітницька робота та сприяння у запобіганні можливих майбутніх актів геноциду, а так само зневаги до цінності людського життя.

Міжнародне співтовариство «беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце», – йдеться в тексті резолюції.

Варто нагадати, що Голокост з грецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933–1945 рр.. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 05.07. 2011 р. «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру», в нашій республіці День пам’яті жертв Голокосту відзначається, починаючи з 2012 року. В Україні відомо близько 1200 місць масових розстрілів і поховань євреїв під час Голокосту 1941–1944 рр.. Такі трагедії мали місце на всій окупованій території України: у Києві – урочище «Бабин Яр», який став одним із символів Голокосту, на Львівщині – Янівський табір, Дробицький Яр у Харкові, у с. Богданівка Миколаївської обл., у Кам’янець-Подільському Хмельницької обл. Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від схожих заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення було розстріляно фактично одразу після окупації нацистами цих територій.

У Харкові вже 5 грудня 1941 р. почався перепис населення міста, причому євреїв заносили в особливі «жовті» списки, куди були записано 10271 ім'я харківських євреїв, серед яких більше 75 % становили жінки, діти й люди похилого віку. 14 грудня 1941 року за наказом військового коменданта міста всіх євреїв у дводенний термін зобов'язали переселитися в район ХТЗ. У робітничих бараках, що залишилися після будівництва заводу, було організоване єврейське гетто. За свідченнями джерел, щодня з гетто виводили групи по 250–300 осіб, яких вели на розстріл в Дробицький Яр. Уже на початку 1942 року харківське гетто припинило своє існування. Також в яру розстрілювали полонених червоноармійців і психічно хворих людей. Всього тут було розстріляно від 16 до 20 тисяч осіб.

У День пам’яті шість свічок у пам’ять про шість мільйонів жертв Голокосту запалять державні діячі України, глави дипломатичних місій, колишні в’язні гетто та концтаборів, Праведники народів світу.

В Україні триває копітка робота з дослідження проблем Голокосту, пошуку унікальних документів тих часів, імен загиблих людей та місць масових поховань. Вагомий внесок у цю шляхетну справу здійснюють Міжнародний інститут з вивчення історії Голокосту, музей-меморіал «Яд Вашем», один із відділів Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України.

Відповідно до рекомендацій ООН, у цьому році на меморіальних заходах особлива увага буде привернута до теми Голокосту та людської гідності. Історії із життя тих, хто пережив Голокост, – це історії не лише болю і страждань, але й перемоги та відродження. 27 січня в Україні відбудуться мітинги пам’яті, відкриються виставки у музеях і бібліотеках, відбудуться круглі столи та вечори пам’яті в школах.

Трагедія Голокосту як пам’ять поколінь, як урок для людства, який потрібно пам’ятати і ніколи не допустити знову.

Володимир Греченко, професор історії