У статті досліджується механізм юридичної відповідальності Української держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Наголошується, що в Україні визнається діяльність міжнародних судових установ і відповідних органів міжнародних організацій задля захисту прав людини. З 1997 року для України набула статусу невід’ємної складової механізму реалізації прав людини Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., на реалізацію якої спрямовані зусилля не лише судових, а й законодавчих і виконавчих органів влади кожної держави-учасниці Конвенції. Підкреслюється роль Конвенції у розкритті матеріально- й процесуально-правових особливостей притягнення держави до юридичної відповідальності за порушення у галузі прав людини, шо зобов’язує дотримуватися прав і основоположних свобод людини, що гарантовані як самою Конвенцією, так і протоколами до неї, через можливість звернення громадян України після використання ними всіх національних засобів правового захисту, за захистом своїх прав і свобод безпосередньо до Європейського суду з прав людини. Робиться висновок про недостатність існуючого інституційно-правового забезпечення реалізації юридичної відповідальності Української держави згідно з вимогами Конвенції. До найсуттєвіших проблем реалізації рішень ЄСПЛ віднесено свідоме ігнорування з боку органів державної влади рішень ЄСПЛ, вибірковість їх застосування цими органами, а також слабка бюджетна забезпеченість відшкодування завданих збитків заявникам, що безпосередньо нівелює рішення ЄСПЛ як остаточне й виконуване. Запропоновані напрямки вдосконалення законодавства України в цій сфері.

Ключові слова: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, права людини, юридична відповідальність, механізм юридичної відповідальності держави, Європейський суд з прав людини

The article examines the mechanism of legal liability of the Ukrainian State under the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. It is emphasised that Ukraine recognises the activities of international judicial institutions and relevant bodies of international organizations for the protection of human rights. Since 1997, the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms dated 1950 has become an integral part of Ukraine’s human rights mechanism, and the efforts of not only the judiciary, but also the legislative and executive authorities of each State party to the Convention are aimed at its implementation. It is emphasised that the Convention plays a key role in disclosing the substantive and procedural features of bringing the State to legal responsibility for human rights violations, and that it requires respect for human rights and fundamental freedoms guaranteed by the Convention itself and its Protocols through the possibility of Ukrainian citizens, after exhausting all national remedies, to apply directly to the European Court of Human Rights for protection of their rights and freedoms. It is concluded that the existing institutional and legal framework for the implementation of the legal responsibility of the Ukrainian State in accordance with the requirements of the Convention is insufficient. The most significant problems in the implementation of ECHR judgments include deliberate disregard of ECHR judgments by public authorities, selective application of them by these authorities, and poor budgetary provision for compensation of damages to applicants, which directly invalidates the ECHR judgment as final and enforceable. Relevant areas for improvement of Ukrainian legislation in this area are suggested.

Key words: Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, human rights, legal responsibility, mechanism of legal responsibility of the state, European Court of Human Rights.

Статтю присвячено дослідженню питання застосування принципу non bis in idem під час розслідування домашнього насильства. Наголошено, що домашнє насильство було та залишається одним із небезпечних протиправних діянь, що посягає на життя та здоров’я, честь і гідність людини. Окреслено чинні нормативно-правові документи, що закріплюють положення non bis in idem. Встановлено, що якісний критерій систематичності вчинення домашнього насильства демонструє зв’язок між діяннями кривдника, їх внутрішньою єдністю, що утворюють певну лінію поведінки винного щодо конкретного потерпілого чи потерпілих. Вказано на значенні встановлення кількісного критерію систематичності вчинення домашнього насильства. Акцентовано увагу на тому, яким чином притягнення до адміністративної відповідальності впливає на дотримання принципу non bis in idem правоохоронними органами та національними судами. Встановлено, що якщо особу раніше притягували до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, то це не виключає можливості притягнення такої особи до кримінальної відповідності за ст. 126-1 КК України. Зазначено, що розслідування домашнього насильства повинно розпочинатися за наявності попередніх фактів притягнення особи як до адміністративної, так і до кримінальної відповідальності. Проаналізовано практику судів щодо дотримання принципу non bis in idem під час розслідування домашнього насильства. Зроблено висновок, що попереднє притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за умови подальшої повторюваності вчинення протиправних дій щодо певної потерпілої особи чи осіб і настання конкретних наслідків, які визначені законодавцем як більш тяжкі, ніж ті, що зазначені в законодавстві України про адміністративні правопорушення, не свідчить про подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Ключові слова: насильство, домашнє насильство, засади кримінального провадження, принцип non bis in idem

The article is devoted to the study of the non bis in idem principle in the investigation of domestic violence. It has been emphasised that domestic violence has been and remains one of the most dangerous unlawful acts that infringes on human life and health, honour and dignity. It has been identified the current regulatory and legal documents that enshrine the non bis in idem provision. It has been established that the qualitative criterion of the domestic violence systematic nature demonstrates the connection between the abuser's actions and their internal unity, which form a certain line of the perpetrator's behaviour towards a particular victim or victims. The importance of establishing a quantitative criterion for the systematic nature of domestic violence has been indicated. Attention has been paid to the way in which bringing to administrative responsibility affects the observance of the non bis in idem principle by law enforcement agencies and national courts. It has been established that if a person has previously been brought to administrative liability for an offence under Article 173-2 of the Code of Administrative Offences, this does not preclude the possibility of bringing such a person to criminal liability under Article 126-1 of the Criminal Code of Ukraine. It has been noted that an investigation of domestic violence should be initiated in the presence of preliminary facts of bringing a person to both administrative and criminal liability. It has been analysed the practice of courts regarding the observance of the principle of non bis in idem in the course of domestic violence investigation. It has been concluded that a previous bringing of a person to administrative liability for domestic violence, provided that the unlawful acts are repeatedly committed against a certain victim or persons and specific consequences are determined by the legislator as more severe than those specified in the legislation of Ukraine on administrative offences, does not indicate double legal liability of the same type for the same offence.

Key words: violence, domestic violence, principles of criminal proceedings, principle of non bis in idem

Розкрито основні інституціональні проблеми системи колективної безпеки в умовах збройної агресії російської федерації проти України. Визначено пріоритетне значення питання забезпечення колективної безпеки, зважаючи на агресивну зовнішню політику росії. Система колективної безпеки обґрунтовано розглядається як головний критерій існування та розвитку дружніх відносин між державами та підтримання міжнародного правопорядку. У зв’язку з виробленням нових підходів і напрямів розвитку стратегій міжнародних організацій, які складають систему колективної безпеки, надано аналіз діяльності Організації Об’єднаних Націй, Організації Північноатлантичного договору і Організації з безпеки і співробітництва в Європі як реакції міжнародної спільноти на збройне вторгнення російської федерації в Україну. Аргументовано запропоновано переосмислити парадигму забезпечення колективної безпеки. Окреслено роль України у побудові нової системи колективної безпеки.

Ключові слова: колективна безпека, ООН, НАТО, ОБСЄ, міжнародний правопорядок, агресія

The Russian Federation’s unprovoked and unjustified war against Ukraine has changed the entire security environment, which will have long-term threatening consequences for the entire collective security system. The issue of forming an effective system of collective security is relevant not only for the international community, which is explained by its absolute importance in maintaining international law and order, but also for Ukraine in order to restore its state sovereignty and territorial integrity in countering Russian armed aggression. The purpose of the article is to clarify the essence of the collective security system, to analyze the activities of the most influential international security organizations (UN, NATO and OSCE) since the outbreak of the Russian-Ukrainian war and to assess their ability to end this war, to formulate problematic issues regarding the functioning of the existing collective security system, and to argue for the need to build a new collective security system with a definition of Ukraine's role and place in it. The conclusion of the study is that the modern system of collective security should be understood as a state of international relations that excludes violation of the general peace, threats to the security of states and peoples, and counteraction to acts of aggression, implemented by joint efforts of participating states at the global or regional levels. The collective security system is usually implemented through the activities of the UN, NATO and the OSCE in maintaining international law and order. However, in the context of numerous conflicts, including the Russian-Ukrainian war, there are more and more complaints about the activities of the UN, in particular the UN Security Council as the main body responsible for maintaining international peace and security. At the same time, the role of the UN should not be minimized, as the documents adopted by it are important for improving the collective security system and the international mechanism for bringing the aggressor state to justice. Despite the significant resistance of the Russian Federation, the UN, NATO and the OSCE strongly condemn Russia’s aggressive war against Ukraine and continue to provide our country with comprehensive support.

Key words: collective security, UN, NATO, OSCE, international legal order, aggression

У статті визначаються особливості конституційної інституціоналізації юридичної відповідальності держави, а також пропонуються шляхи подальшої конкретизації цієї відповідальності в галузевому законодавстві та реалізації відповідних конституційних правоположень у взаємовідносинах людини з державою. Метою статті є аналіз доктринальних та конституційних засад феномену юридичної відповідальності держави. Ще у 60-х роках ХХ ст. французький дослідник М. Соренсен, аналізуючи юридичну відповідальність у міжнародному праві, зауважив, що «жодна інша тема не породжує стільки суперечок, як відповідальність держав, і жодна інша сфера не є такою неясною і заплутаною з точки зору теорії». І це цілком зрозуміло, адже донедавна домінуючим було сприйняття відповідальності як винятково індивідуальної якості людини, що не може бути поширена на державу як носія публічної влади. Відтоді юридична наука збагатилася чималим доробком наукових розвідок у сфері досліджень феномену юридичної відповідальності держави як у межах загальнотеоретичної юриспруденції, так і в межах галузевих юридичних наук. Попри безумовну суто науково-теоретичну цінність таких розробок, вони зберігають ще й чимале прикладне значення – особливо у разі проведення в державі кардинальних конституційних реформ, що мають на меті інституціоналізувати, модернізувати та/або зробити ефективним означений державно-правовий феномен. Досі в конституційно-правовій науці трапляються твердження на кшталт того, що «інститут відповідальності держави перед особою функціонує в Україні на рівні правового принципу, проте безсумнівним є той факт, що такий важливий інститут повинен знайти чітке нормативне закріплення на конституційному рівні». Водночас із цією тезою не можна погодитися, адже вищеозначений інститут знайшов своє втілення та системне розкриття в українській Конституції ще у 1996 році, хоча, безумовно, з урахуванням сьогодення він потребує суттєвого переосмислення й відповідної модернізації.У зв’язку з цим нагадаємо, що в умовах сучасної конституційної реформи актуальним завданням для України залишається реалізація на практиці моделі відповідального державного правління як важливого складника європейської конституційно-правової традиції. Така реалізація, водночас, передбачає не просто нормативну формалізацію певних юридичних концептів, але й передусім глибоке осмислення сутнісних елементів, що потребують нагального упровадження у сферу правореалізації. До їх числа, найперше, належать концепти верховенства права (або правовладдя, за термінологією С. П. Головатого та правової держави, які конституціалізовані в Україні (статті 1, 8 Основного Закону ). У контексті реалізації цих положень особливої ваги та актуальності набуває питання забезпечення реальності феномену юридичної відповідальності держави, адже, як відомо, «відповідальність держави перед громадянином – один з основних принципів правової держави» . Реальність такої відповідальності залежить як від повноти врегулювання відносин у сфері взаємодії «громадянин – держава», так і від того, як відповідні норми діють на практиці. Щоправда, маємо застерегти, що в історії політико-правової думки відповідальність держави тривалий час вважали недоцільною, що було властиве насамперед абсолютистським державним режимам та політико-правовим ідеологіям, що «освячували» їхнє функціонування.

Ключові слова: відповідальне державне правління, конституційне будівництво, права та свободи людини, правовий стан, підпорядкування праву, юридична відповідальність, юридичний позитивізм

The article defines the peculiarities of the constitutional institutionalization of the state's legal responsibility, as well as the ways of further specifying this responsibility in the sectoral legislation and implementation of the relevant constitutional regulations in the human-state relationship The purpose of the article is to analyze the doctrinal and constitutional foundations of the phenomenon of legal responsibility of the state. Back in the 60's of the twentieth century, analyzing legal responsibility in the international law, the French researcher M. Sorensen noted that "no other topic raises as much controversy as the responsibility of states, and no other sphere is so vague and confusing in terms of theory." And this is quite understandable, since until recently the perception of responsibility as a purely individual quality of a person, which cannot be extended to the state as a bearer of public power, was dominant. Since then, legal science has been enriched by a considerable amount of scientific research in the field of research on the phenomenon of legal responsibility of the state, both within general theoretical jurisprudence and within the branch of legal sciences. Despite the unconditionally purely scientific and theoretical value of such developments, they still retain considerable applicability, especially in the case of fundamental constitutional reforms in the country aimed at institutionalizing, modernizing and/or making a specified state-legal phenomenon. The constitutional-legal science still states that "the institute of state responsibility for a person functions in Ukraine at the level of the legal principle, but it is undoubted that such an important institution must find a clear normative fixation at the constitutional level." However, this thesis cannot be accepted. According to the analysis, the aforementioned institute found its implementation and systematic disclosure in the Ukrainian Constitution in 1996, although, of course, taking into account the present and the accumulated experience, it needs significant rethinking and corresponding modernization. In this regard, it should be reminded that in the context of the current constitutional reform, the implementation of the model of responsible state government as an important one in Ukraine remains an urgent task component of the European constitutional and legal tradition. Such implementation, in turn, involves not only the normative formalization of certain legal concepts, but also, first and foremost, a deep understanding of the essential elements that need urgent implementation in the sphere of justice. First of all, these include the concepts of the rule of law (or rule of law, in the terminology of S.P. Golovaty) and the rule of law, which are constitutionalized in Ukraine (Articles 1, 8 of the Basic Law of the State). In the context of implementation of these regulations of particular importance and relevance is the issue of ensuring reality of the phenomenon of legal responsibility of the state, because, as we know, "the responsibility of the state to the citizen is one of the basic principles of the rule of law." The reality of such responsibility depends not only on the completeness of the settlement of relations in the sphere of citizen-state interaction, but also on how the relevant norms work in practice. However, it should be noted that in the history of political and legal thought, it is known that the responsibility of the state for a long time was considered inappropriate, which was peculiar to the absolutist state regimes and political and legal ideologies that "sanctified" their functioning.

Key words: responsible state government, state, human rights and freedoms, legal status, subjection to law, public authority, arbitrariness, legal responsibility, legal positivism.

Проаналізовано інформацію як певний термінологічний концепт еволюційного характеру та міждисциплінарного значення. Визначено походження цього терміна та вказано на особливості трансформації його змісту у процесі розвитку людства. Визначено основні підходи до розуміння терміна «інформація» з урахуванням галузевого розмежування наукових знань. Акцентовано увагу на поліваріативному сприйнятті інформації як об’єкта правового регулювання. Доведено, що законодавче визначення терміна «інформація» має представляти державну політику як із погляду загальнообов’язковості, так і з перспективи її відповідності наявному державно-правовому устрою. Наголошено, що в умовах інформаційної гібридної війни, яка на сьогодні відбувається на теренах України, інформація відіграє важливу роль і здатна стати не лише ефективним інструментом організації суспільства, але й вагомим консолідуючим фактором.

Ключові слова: інформація, дані, факти, відомості, знання, повідомлення, концепція, теорія

Information as a certain terminological concept of evolutionary nature and interdisciplinary significance is analyzed. At the same time, given the objectives of the study, it is considered as an object that requires proper legal understanding and appropriate regulatory (primarily constitutional and legal) regulation. The role of information as one of the main resources used by a person in the process of his activity is noted. The purpose and objectives of the study are to clarify the meaning of the term "information" in different periods of its evolution. The scientific novelty of the study is due to the fragmentary nature of previous studies and involves new knowledge about the periodization of the evolution of the content of the term "information" and the specification of the content of this term in different temporal periods. The urgency and importance of studying the issue of information in our country is emphasized given that Ukraine is in a state of constant information war with the Russian Federation, which is quite active and aggressive in using information as a weapon of mass destruction against the territorial integrity and state security of Ukraine. The basic approaches to understanding of this term taking into account branch delimitation of scientific knowledge are defined. The importance of the category "information" for jurisprudence is emphasized, because information is actually enshrined in law about the limits of what is allowed and the algorithms of human and state activities. The tools of modern legal methodology are used in the work, in particular formal legal, historical legal, systemic, logical semantic, method of analysis and synthesis, etc. At the same time, the dialectical method is the basis for the analysis of the nature of information as a multifaceted phenomenon. Emphasis is placed on the multivariate perception of information as an object of legal regulation. It is argued that the legislative definition of the term "information" should represent public policy not only in terms of generally binding, but also in compliance with the existing state and legal system, which is organically correlated with the need to use a cybernetic approach to public administration. It is concluded that it is impossible to determine the status of human thought as a form of information in today's conditions, as this may be the first step towards violation of immunity of the personal "inner world" of a human.

Key words: information, data, facts, news, knowledge, messages, concept, theory

У статті розглянуто актуальні питання посилення відповідальності Верховної Ради України у сфері законотворення. Доведено, що це питання є одним з ключових питань парламентської реформи. Проаналізовано основні недоліки у законодавчій діяльності парламенту України: надмірний законодавчий активізм; відсутність планування, передбачуваності та правового моніторингу законодавства; не досить послідовна координація законодавчих зусиль між парламентом і Урядом, відсутність фінансового обґрунтування законів. Запропоновано напрями зміцнення позитивної відповідальності парламенту у законодавчій сфері: розгляд законопроєктів парламентом лише за умови обов’язкового, а не факультативного проведення їх попередньої експертизи Кабінетом Міністрів України; підвищення статусу експертних висновків науково-експертного та юридичного підрозділів апарату Верховної Ради України; надання комітетам Верховної Ради України права самостійно об’єднувати близькі за предметом регулювання законопроєкти перед другим читанням; визначення вичерпного переліку випадків, за яких обговорення законопроєктів може здійснюватися за скороченою процедурою.

Ключові слова: парламент, юридична відповідальність, народний депутат, Верховна Рада України, Уряд

In the article the pressing questions of strengthening of responsibility of Verkhovna Rada of Ukraine are considered in the field of law-making. It is well-proven that this question is one of key questions of parliamentary reform. The key failings are analyzed in legislative activity of parliament of Ukraine: excessive legislative activity; absence of planning, predictableness and legal monitoring of legislation; not enough successive co-ordination of legislative efforts between legislators and Government, absence of financial validity of laws. The followings directions of strengthening positive responsibility of parliament are offered in a legislative sphere: consideration of bills parliament only on condition of obligatory, but not optional leadthrough of their preliminary examination by Cabinet of Ministers of Ukraine; increase of status of expert conclusions of scientific-expert and legal subdivisions of vehicle of Verkhovna Rada of Ukraine; grant the committees of Verkhovna Rada of Ukraine of right independently to unite near on the article of adjusting bills before the second reading; determination of exhaustive list of cases at which the discussion of bills can be carried out on brief procedure.

Key words: parliament, legal responsibility, people’s deputy, Verkhovna Rada of Ukraine, Government

Стаття присвячена дослідженню змін юридичних позицій Конституційного Суду України в контексті юридичної відповідальності держави в сучасній Україні. Визначено, що питання юридичної відповідальності держави знаходять свою юридичну конкретизацію в правових позиціях КСУ, сформульованих у його рішеннях, висновках та постановах в результаті офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також у правових позиціях, які сформульовані в результаті перевірки на відповідність Конституції України положень законів та інших правових актів. Проаналізовані недоліки законодавчого закріплення юридичних позицій КСУ та обсягу можливого перегляду ним цих позицій. Обґрунтована доцільність звуження можливостей КСУ переглядати свої правові позиції в контексті концепцій самообмеження влади та остаточності актів КСУ, які не можуть піддаватися змінам.

Ключові слова: юридична відповідальність держави, Конституційний Суд України, правові позиції, рішення, висновки, постанови

The article is devoted to the study of changes in the legal positions of the Constitutional Court of Ukraine in the context of the legal responsibility of the state in modern Ukraine. It was determined that the issues of legal responsibility of the state find their legal concretization in the legal positions of the CCU, formulated in its decisions, conclusions and resolutions, as a result of the official interpretation of the Constitution and laws of Ukraine, as well as in the legal positions that are formulated as a result of checking compliance with the Constitution of Ukraine laws and other legal acts. Analyzed the shortcomings of the legislative consolidation of the legal positions of the CCU and the scope of the possible revision of these positions. The expediency of reducing the ability of CCU to review its legal positions in the context of the concepts of self-limiting power and finality of acts of CCU, which can not be changed, is substantiated.

Key words: legal responsibility of the state, Constitutional Court of Ukraine, legal positions, decisions, conclusions

У статті показано взаємозв’язок між інституціалізацією правоохоронної функції держави та дією норм інституту юридичної відповідальності держави. Встановлено, що розгляд правоохоронної функції держави та правоохоронних органів тісно пов’язаний із переосмисленням ролі та значення інституту юридичної відповідальності держави. З’ясовано, що правоохоронна функція держави екзистенційно пов’язана із захистом прав і свобод людини і громадянина, а отже – із інститутом юридичної відповідальності держави. Окреслені основні напрями вдосконалення системи правоохоронних органів України на сучасному етапі проведення конституційної реформи. Наголошено на значимості у забезпеченні дієвості інституту юридичної відповідальності держави громадського (цивільного) контролю за правоохоронними органами держави з боку інституцій громадянського суспільства. Охарактеризована необхідність обов’язковості компенсації заподіяної фізичній особі шкоди, що неодноразово підкреслювалася вищими судовими інстанціями, що сформулювали керівні роз’яснення щодо найбільш складних і важливих питань, які виникають під час розгляду й вирішення справ. Зроблено висновок, що суб’єктом реалізації правоохоронної функції держави є система правоохоронних органів держави, яка в Україні лише частково визначена на конституційному та законодавчому рівнях. Можливість застосування негативної та позитивної юридичної відповідальності держави в діяльності правоохоронних органів є тим більш істотною, чим більш вагомим є ступінь незалежності системи правоохоронних органів, чим більш урегульованою на рівні спеціальних законів є їх організація та діяльність та чим більше загальний орієнтир діяльності кожного органу матиме більш виражений людиноцентричний характер. Вочевидь, з підвищенням рівня юридичної відповідальності держави пов’язується і конституціалізація правоохоронної функції держави, поступове розширення гарантій належного здійснення правоохоронними органами їхньої діяльності. Водночас законодавча основа їх діяльності має бути приведена у відповідність із вимогами Основного Закону України, а також узгоджена із принципами юридичної відповідальності держави в цілому.

Ключові слова: правоохоронна функція, правоохоронні органи, система правоохоронних органів, юридична відповідальність держави, конституційна реформа

The relationship between the institutionalization of the state law enforcement function and the action of the norms of the state legal responsibility institution was shown in the article. It was proved that the consideration of the law enforcement function of the state and law enforcement agencies is closely related to the re-thinking of the role and significance of the legal liability institution of the state. It was determined that the law enforcement function of the state is existentially connected with the protection of the human and civil rights and freedoms, and, consequently, with the legal liability institution of the state. The main directions of improving of the law enforcement system of Ukraine at the present stage of constitutional reform are emphasized in the manuscript. The importance of ensuring the effectiveness of the institute of legal responsibility of the state of public (civil) control over law enforcement bodies of the state by the institutions of civil society is emphasized. The necessity of compensation for the damage caused to an individual is characterized by the need to be repeatedly emphasized by the higher judicial bodies, which formulated guidance on the most complex and important issues that arise in the consideration and resolution of cases. It is concluded that the subject of implementation of the law enforcement function of the state is the system of law enforcement agencies of the state, which in Ukraine is only partially defined at the constitutional and legislative levels. Possibilities of applying the negative and positive legal responsibility of the state in the activities of law enforcement agencies are the more significant, the more important is the degree of independence of the law enforcement agencies, the more regulated at the level of special laws their organization and activity are and the more the general orientation of the activity of each body will be more pronounced. human-centric nature. Obviously, with the increase of the level of legal responsibility of the state is connected with the constitutionalization of the law enforcement function of the state, the gradual expansion of guarantees of the proper implementation by the law enforcement bodies of their activity. At the same time, the legislative basis of their activity must be aligned with the requirements of the Basic Law of Ukraine, and also consistent with the principles of legal responsibility of the state as a whole.

Key words: law enforcement function, law enforcement agencies, law enforcement system, legal liability of the state, constitutional reform

Стаття присвячена дослідженню особливостей інституту юридичної відповідальності держави в контексті юридичних позицій Конституційного Суду України. Визначена ключова роль КСУ в інституційному механізмі, що забезпечує реальність такої відповідальності. Підкреслено, що ця роль КСУ має багато функціональних проявів, що безпосередньо залежать від обсягу його конституційних повноважень КСУ та конкретних умов їх реалізації. Наголошено на тому, що така роль КСУ проявляється у тому, що він безпосередньо впливає: на формування відповідного правового інституту шляхом офіційної інтерпретації відправних конституційних та законодавчих положень, що отримують конкретизацію в актах КСУ; на реалізацію юридичної відповідальності держави при вирішенні компетенційних суперечок між вищими органами державної влади та при розгляді конституційних скарг від громадян. Підкреслено, що КСУ не має юрисдикційними повноваженнями щодо притягнення винних осіб, і держави в тому числі, до юридичної відповідальності. Пропозиції вчених законодавчо надати КСУ право приймати рішення про притягнення до конституційної та інших видів юридичної відповідальності органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також громадян України (іноземців, осіб без громадянства) за невиконання його рішень є непереконливими. Показано, що питання юридичної відповідальності держави знаходять свою юридичну конкретизацію у правових позиціях КСУ, сформульованих у його рішеннях, висновках та ухвалах у результаті офіційного тлумачення Конституції і законів України, а також у правових позиціях, що сформульовані в результаті перевірки на відповідність Конституції України положень законів та інших правових актів. Зроблено висновок, що завдяки правовим позиціям КСУ цей інститут набуває озак правоконкретизації, гарантованості, інформативності, стабільності, здійснює інформативний, ідеологічний, соціалізуючий вплив тощо. Обґрунтовано доцільність звуження можливостей КСУ переглядати свої правові позиції.

Ключові слова: юридична відповідальність держави, верховенство права, Конституційний Суд України, правові позиції, рішення, висновки, ухвали

The article is devoted research of features of institute of legal responsibility of the state in the context of legal positions of Constitutional Court of Ukraine. The key role of CCU is certain in an institutional mechanism which provides reality of such responsibility. Underline, that this role of CCU has many functional displays which directly depend on the volume of him constitutional plenary powers of CCU and concrete terms of their realization. It is marked that such role of CCU shows up in that he influences directly: on forming of the proper legal institute by official interpretation of most important constitutional and legislative positions which get a specification in the acts of CCU; on realization of legal responsibility of the state at the decision of jurisdiction disputes between higher public authorities and at consideration of constitutional complaints from citizens. It is noted that the Constitutional Court of Ukraine does not have jurisdictional powers to call guilty people and the state to account. The proposals of researches for providing this right to the Constitutional Court of Ukraine for the state power bodies, local self-government, their staff, the Ukrainian citizens (foreigners, stateless people) for its unfulfilled decisions are unconvincing. The questions of legal responsibility of the state find the legal specification in legal positions of CCU, formulated in his decisions, conclusions and decisions, as a result of official interpretation of Constitution and laws of Ukraine, and also in legal positions which are formulated as a result of checking for accordance of Constitution of Ukraine of positions of laws and other legal acts. A conclusion is done, that due to legal positions of CCU this institute acquires signs of specification of law, to the assuredness, informing, stability, carries out informing, ideological, socializing influence and others like that. Grounded expedience of narrowing of possibilities of CCU to look over the legal positions.

Key words: legal responsibility of the state, rule of law, Constitutional Court ofUkraine, legal positions, decisions, conclusions

У статті визначаються конституційно-правові особливості забезпечення юридичної відповідальності держави в сучасній Україні в умовах дії особливих правових режимів. Наголошується, що під особливими правовими режимами слід розуміти особливі порядки забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на територіях, у межах яких запроваджуються відповідні режими, що мають обмежений у часі, просторі та за колом осіб характер, передбачають істотні правообмеження щодо здійснення прав і свобод людини і громадянина, а також тягнуть суттєві зміни в організації та функціонуванні системи державної влади, відмінні від звичайних (ординарних) умов, встановлених Конституцією та законами України. До числа особливих правових режимів віднесені надзвичайні (надзвичайного стану, воєнного стану, надзвичайної екологічної ситуації) та гібридні режими (режими АТО, ТОТ, ООС, зони відчуження довкола ЧАЕС). Основна відмінність між ними полягає в конституціалізації перших, які передбачають відступ держави від забезпечення низки конституційних прав і свобод людини і громадянина, та іншими, що передбачають якісно менше обмеження людей у правах та викликані екстраординарними обставинами, безпосередньо не передбаченими Основним Законом України. Зроблено висновок, що юридична відповідальність держави в умовах нормального та особливого правового режиму не може бути тотожною, оскільки за умов особливого правового режиму відбувається істотне обмеження прав певного кола фізичних та юридичних осіб, модифікується як система державної влади, умови їх функціонування, так і характер взаємовідносин із фізичними та юридичними особами внаслідок збільшення кількості правообмежень та заборон у життєдіяльності останніх. Правове регулювання юридичної відповідальності держави у межах Конституції України та спеціальних законів, що обумовлюють запровадження та дію відповідних правових режимів, не відзначається завершеним та системним характером, що пояснюється як різним часом ухвалення відповідних актів, так і концептуальною неопрацьованістю питань покладення юридичної відповідальності на державу в умовах особливого правового режиму. Природно, що залежно від специфіки того чи іншого особливого правового режиму юридична відповідальність держави має бути істотно специфікована.

Ключові слова: обмежувальні заходи, особливі правові режими, режим воєнного стану, режим надзвичайного стану, стан суспільної небезпеки, суб’єкти управлінських правовідносин

The article investigates the constitutional and legal features of ensuring the legal responsibility of the state in modern Ukraine in the context of the special legal regimes. It is emphasized that a special legal regime should be understood as a special procedure for ensuring the rights and freedoms of Ukrainian citizens living in the territories within which appropriate legal regimes, limited in space, time and in terms of persons, are introduced, and also provide for substantial legal restrictions, which entail significant changes in the organization and functioning of the system of public authorities, different from the ordinary conditions stipulated by the Constitution and laws of Ukraine. These legal regimes include emergencies (state of emergency, martial law, environmental emergency) and hybrid regimes (antiterrorist operation, joint operations, regime established in the Chernobyl exclusion zone). The main difference between them is expressed in the constitutionalization of the former (which imply the state's retreat from the provision of a number of constitutional rights and freedoms of man) and much less restriction of people in rights, due to extraordinary circumstances not provided for in the Basic Law of Ukraine. It is concluded that the legal responsibility of the state in the conditions of normal and special legal regime cannot be identical, since under the conditions of special legal regime there is a significant restriction of the rights of a certain circle of individuals and legal entities, it is modified as a system of state power, conditions of their functioning, and nature of relations. with individuals and legal entities as a result of increasing the number of restrictions and prohibitions on the life of the latter. Legal regulation of the legal responsibility of the state within the framework of the Constitution of Ukraine and special laws that stipulate the introduction and operation of the respective legal regimes is not marked by a complete and systematic nature, which is explained both by the different time of adoption of the relevant acts and the conceptual failure of the issues of imposing legal responsibility on the state. special legal regime. Naturally, depending on the specifics of a particular legal regime, the legal responsibility of the state should be substantially specified.

Key words: restrictive measures, special legal regimes, martial law, state of emergency, state of social danger, subjects of managerial legal relations

У статті подано конституційно-правовий аналіз юридичної відповідальності Парламенту України, зокрема: загальнотеоретичні та конституційноправові засади такої відповідальності; зв’язок між відповідальністю Парламенту та відповідальністю держави; своєрідність конституційно-правового закріплення інсти туту юридичної відповідальності Верховної Ради України та практики його реалізації. Метою статті є визначення у конституційно-правовому ракурсі особливостей відповідальності Парламенту в системі юридичної відповідальності держави. Проблематика юридичної відповідальності держави стала однією з провідних у вітчизняному конституційно-правовому дискурсі протягом останніх років. І це цілком виправдано, адже науково-теоретичний і прикладний рівні забезпечення реальності відповідного конституційно-правового інституту досі не можна визнати задовільними. Водночас тривала криза у державній владі обумовлює підвищений інтерес науковців і практиків до пошуків нових форм та видів відповідальності суб’єктів конституційно-політичних відносин, насамперед держави та її органів. Тож ці оцінки об’єктивно спонукають до поглиблення наукового пошуку в означеному напрямі. У цьому сенсі особливий науково-теоретичний і прикладний інтерес становить проблематика віднесення до сфери та суб’єктів юридичної відповідальності Парламенту України, який конституйований єдиним органом законодавчої влади (ст. 75 Конституції України) та органом, що має представницьку природу. Адже юридична відповідальність закономірно вважається невід’ємним конститутивним елементом правового статусу Парламенту, як і будь-якого іншого органу державної влади, поряд із його правами та обов’язками (повноваженнями). Проте й досі Парламент України залишається до певної міри нетиповим суб’єктом юридичної відповідальності з огляду на сукупність таких факторів: тривалість переважно дореволюційних і радянських конституційно-правових уявлень щодо невідповідальності Парламенту як органу народного представництва; ототожнення невідповідальності Парламенту з абсолютизованою моделлю депутатського імунітету; відсутність спеціального конституційного та законодавчого регулювання предмета, видів, меж такої відповідальності та конкретних санкцій за вчинення деліктів з боку Парламенту; відсутність юридичної інституціалізації концепту конституційно-правової відповідальності загалом і цього різновиду юридичної відповідальності Парламенту зокрема, тощо. Тож закономірно, що сьогодні Верховна Рада України цілком справедливо вважається одним із найскладніших колективних суб’єктів юридичної відповідальності.Проблематика юридичної відповідальності Парламенту України тривалий час була недостатньо дослідженою в українській конституційно-правовій науці. Так, окремі питання юридичної відповідальності Верховної Ради України, її співвідношення з відповідальністю парламентарів та держави загалом порушувалися у наукових працях, проте цілісної та завершеної картини юридична відповідальність Парламенту в системі юридичної відповідальності держави в Україні так і не отримала.

Ключові слова: парламент; юридична відповідальність; держава; суб’єкт відповідальності; народний депутат; Верховна Рада України; Конституційний Суд України

The article presents the constitutional-law analysis of legal responsibility of the Ukrainian Parliament, in particular: general theoretical and constitutional-law foundations of such responsibility; interrelation between responsibility of the Parliament and responsibility of the State; the specifics of consolidation in constitutional law of the institution of legal responsibility of the Ukrainian Verkhovna Rada and the practice of its implementation. The purpose of the article is to determine, in the constitutional law perspective, the specifics of the Parliament’s responsibility in the system of legal responsibility of the State. Over recent years, issues relating to legal responsibility of the State turned out to be among the most relevant in the national constitutional-law discourse. And this is quite justified, since the scientific theoretical and the applied levels of making a relevant constitutional-law institution a reality still can not be regarded as satisfactory. At the same time, the protracted crisis of state power prompts scholars and practitioners with an increased interest to search for new forms and types of responsibility of parties to constitutional and political relations, primarily the State and its bodies. Therefore, these estimates objectively encourage deeper scientific investigations in this direction. In this sense, special scientific, theoretical and applied interest is focused on the issues of regarding as the domain and the subject of legal responsibility the Parliament of Ukraine, which is constituted as the only legislative body (article 75 of the Constitution of Ukraine) and the body of representative nature. After all, legal responsibility is naturally considered to be an integral constitutional element of the legal status of the Parliament, as well as any other body of state power, along with its rights and duties (powers). However, until now the Parliament of Ukraine remains, to some extent, an atypical subject of legal responsibility, given a set of the following factors: long existence of mostly prerevolutionary and Soviet constitutional-law ideas about non-responsibility of Parliament as a body of people’s representation; identification of non-responsibility of the Parliament with the absolute model of deputy’s immunity; unavailability of special constitutional and legislative regulation of the subject matter, types, limits of such responsibility and specific sanctions for torts committed by the Parliament; lack of legal institutionalization of the constitutional-law responsibility concept in general and this kind of legal responsibility on the part of the Parliament, in particular, etc. Therefore, it is quite natural that today the Verkhovna Rada of Ukraine is justly considered one of the most complex collective subjects of legal responsibility. For a long time, the issues relating to legal responsibility of the Ukrainian Parliament have been insufficiently studied in the Ukrainian constitutional-law science. Thus, some issues of legal responsibility of the Ukrainian Verkhovna Rada, its relationship to responsibility of parliamentarians and the State were generally addressed in scientific papers, but the Parliament’s legal responsibility within the system of legal responsibility of the Ukrainian State has not received a coherent and complete picture.

Key words: legal responsibility; the State; subject of responsibility; People’s Deputy; Verkhovna Rada of Ukraine; Constitutional Court of Ukraine.

У статті відстежується змістовний та функціональний зв’язок між удосконаленням інститутів прямого народовладдя та підвищенням рівня юридичної відповідальності держави перед особою та суспільством, що цілковито вписується в контекст моделі відповідального конституційного правління, яку розбудовує Україна на шляху до євроінтеграції. Акцентується увага на тому, що конституційно-правове регулювання інститутів прямого народовладдя в сучасній Україні ще не відзначається завершеним характером. Навіть більше, у зв’язку з ініційованою Президентом України конституційною реформою згадана система інститутів має всі шанси на певне вдосконалення й розширення їх переліку, що не може не сприяти змістовному оновленню і «традиційних» інститутів безпосереднього народовладдя. Безумовно, зазначені реформаторські заходи мають спиратися на необхідність максимального залучення до участі в управлінні державними справами народу на більш постійній та процесуально упорядкованій основі, а відтак потребують прийняття продуманих і зважених рішень у формі законів. Вочевидь, закони, які надалі регламентуватимуть порядок організації та проведення виборів і референдумів, не можуть обмежувати (вичерпувати) сферу інститутів прямого народовладдя, які потребуватимуть своєї правової інституціалізації на ідентичному нормативному рівні. Зроблено висновок, що конституційно-правове вдосконалення інститутів безпосереднього народовладдя в Україні має спиратися на чітку конституційну основу та новітні доктринально-правові напрацювання; сприяти інтегруванню безпосередньої та представницької демократії в єдиному механізмі народовладдя; сприяти подальшій диференціації системи інститутів прямого народовладдя та появі й конституційно-правовій інституціалізації її нових видів; розширенню прав громадян України під час реалізації форм безпосереднього народовладдя; передбачати суттєву процесуалізацію відповідних матеріальних норм, їх доповнення належними гарантіями та санкціями юридичної відповідальності за їх порушення; забезпечувати поєднання загальнодержавних, регіональних та локальних форм прямого народовладдя тощо.

Ключові слова: демократія, народовладдя, державна влада, юридична відповідальність держави, верховенство права, виборчі процедури, електронні петиції, народна законодавча ініціатива.

The author of the article explores the functional and meaningful relationship between improving of direct democracy institutions and increasing of the level of state liability to the person and society, which fits entirely into the context of the model of responsible constitutional rule that Ukraine is developing on the path to European integration. It is emphasized, that the constitutional and legal regulation of the institutions of direct democracy in modern Ukraine still does not differ in its completed character. Moreover, in connection with the constitutional reform initiated by the President of Ukraine, considered system of institutions is subject to further improvement. Absolutely, indicated reformist measures should be based on the need to maximize the involvement of people in the management of public affairs on a more permanent and procedurally orderly manner, and then demand the adoption of well-designed and balanced decisions in the form of laws. Obviously, laws that further will regulate the procedure of organization of elections and referendums cannot limit the field of direct democracy institutions that require their legal institutionalization at the same regulatory level. It is concluded that the constitutional and legal improvement of the institutions of direct democracy in Ukraine should be based on a clear constitutional basis and the latest doctrinal and legal developments; promote the integration of direct and representative democracy in a single mechanism of democracy; promote further differentiation of the system of institutions of direct democracy and the emergence and constitutional and legal institutionalization of its new species; empowerment of citizens of Ukraine in the implementation of forms of direct democracy; to provide for substantial proceduralisation of the relevant substantive rules, their supplementation with proper guarantees and sanctions of legal responsibility for their violation; to ensure a combination of national, regional and local forms of direct democracy, etc.

Key words: democracy, direct democracy, state authority, legal liability of the state, rule of law, election procedures, electronic petitions, people’s legislative initiative

У статті досліджуються доктринальні та нормативні підходи до існування, функціонування і розвитку інституту місцевого самоврядування в умовах глобалізації, яка супроводжується новими тенденціями, під які підпадає існування та функціонування інституту місцевого самоврядування та людських локальних територіальних спільнот, що виступають єдиним природним простором колективного існування людей із метою реалізації їхніх екзистенційних інтересів, – а це в умовах глобалізації детермінує їх розвиток і суттєве зростання ролі на державному, міжнародному і глобальному рівнях.

Ключові слова: глобалізація, місцеве самоврядування, локальна (територіальна) спільнота, територіальна громада, екзистенційні потреби і інтереси

The article examines the doctrinal and normative approaches to the existence, functioning and development of the institution of local self-government in the context of globalization, which is accompanied by new trends, which are subject to the existence and functioning of the institution of local self-government and human local territorial communities, acting as a single natural space with a single natural space realization of their existential interests – and this in the conditions of globalization determines their development and significant growth of the role on the state, national and global levels. It is argued that the existence of local self-government in the context of globalization is characterized not only by a powerful humanistic, methodological and epistemological, but also by significant state-making and globalization potentials, because it is here that the fundamental values of municipal democracy are combined with human rights, and precisely in the context of human rights, forms of expression, methods and degrees of implementation and protection, which confirms the scientific quality of doctrinal approaches to understanding the essence of local democracy and the constitution of municipal human rights. It is proved that the axiology of municipalism is genetically linked to the phenomenon of municipal power, which is based on a symbiosis of municipal legal theory and practice, which also emphasizes the quality and constructiveness of the doctrinal approach to institutionalization of public administration, (state and self-governing) only benefits from the presence of self-governing power generated by the territorial communities that form the territorial stroma (base) of the states and developing on a democratic basis, thus also determining the formation and development of a democratic international community of states that functions in accordance with the principles of generally recognized principles and rules of international law. It is stated that the local self-government directly contributes to the development of a list of fundamental defects in each individual member of the territorial community – freedom, solidarity, equality, morality, altruism, self-organization, self-discipline, self-responsibility, subsidiarity, which are not only sensory-forming and system-forming values. democracy, human rights and modern municipalism, but they are at the same time characteristic features of these convergent phenomena at the center and the space of their realization – the local self-government and its first on a subjective basis – a territorial community – therefore, it is possible to boldly and reasonably state that it is the local self-government that is a social space within which it is possible to bring up the characteristics of a person and his groups and collectives, associations, and territorial communities and their members-residents the respective territories are the main carriers of these social values – and in the conditions of globalization such value of the above subjects only increases and is strengthened by subject-object and territorial-spatial characteristics; EOM and its first on a subjective basis – a territorial community – therefore, it is possible to boldly and reasonably state that it is the local self-government that is a social space within which it is possible to bring up the characteristics of a person and his groups and collectives, associations, and territorial communities and their members-residents the respective territories are the main carriers of these social values – and in the conditions of globalization such value of the above subjects only increases and is strengthened by subject-object and territorial-spatial characteristics.

Key words: globalization, local self-government, local (territorial) community, territorial community, existential needs and interests

У статті аналізуються основні закономірності, прояви та тенденції участі національного суду в реалізації юридичної відповідальності держави. Зазначається, що комплексний конституційно-правовий аналіз вказує на те, що судова влада відіграє важливу роль у системі юридичної відповідальності Української держави. Це зумовлюється трьома ключовими аспектами: 1) процесуальним, відповідно до якого судова влада здійснює правосуддя, вирішуючи правові спори за участю держави та громадянина; 2) інституційним, за якого судова влада здійснюється системою судових органів, що вирізняються інстанційністю, галузевою спеціалізацію, мають ознаки системного конституційного утворення та характеризуються імперативністю організації та діяльності в суспільстві; 3) функціональним, відповідно до якого основною функцією судової влади є захист прав і свобод людини й громадянина як ключової конституційної цінності і – у зв’язку з цим – вирішення юридичних спорів за участю держави. особлива вага судових органів у реалізації юридичної відповідальності в Україні на сучасному етапі зумовлюється неінституціалізованістю досудових способів встановлення юридичної відповідальності держави та інституційною слабкістю власне досудових способів захисту прав фізичних і юридичних осіб. Посилення ролі суду в суспільстві є однією з нагальних вимог та імперативів судової реформи, що триває в Україні. Водночас її незавершеність багато в чому зумовлює інституційну та процесуальну недовершеність судової системи, що перебуває на етапі складного за змістом і тривалого за часом реформування, породжуючи часом певні дисфункції в реалізації юридичної відповідальності держави та в захисті прав і свобод людини і громадянина. Зроблено висновок, що важливими напрямами посилення позицій судової влади в реалізації юридичної відповідальності держави є також інституційне зміцнення засад незалежності судової влади та доступності правосуддя; забезпечення безумовного виконання Українською державою судових рішень, зокрема і постановлених проти неї; врахування і використання національними судами судової практики зарубіжних судів, зокрема ЄСПл, у сфері реалізації юридичної відповідальності держави.

Ключові слова: правова держава, юридична відповідальність держави, судова влада, провина, юридичні спори, доступність судочинства, судовий захист прав і свобод людини і громадянина

The article analyzes the basic laws, manifestations and tendencies of the participation of the national court in the realization of the state’s legal responsibility. It is indicated that a comprehensive constitutional and legal analysis indicates that the judiciary plays an important role in the system of legal responsibility of the Ukrainian state. This is conditioned by three key aspects: 1) the procedural one according to which the judiciary administers justice by resolving legal disputes involving the state and the citizen; 2) institutional, in which the judiciary is exercised by a system of judicial bodies distinguished by the specialization of the sectoral specialization, has the features of systemic constitutional formation and is characterized by the imperativeness of organization and activity in society; 3) functional, according to which the primary function of the judiciary is to protect the rights and freedoms of the individual and the citizen as a key constitutional value and, in this connection, to resolve legal disputes involving the state. The particular weight of the judicial authorities in the realization of legal responsibility in Ukraine at the present stage is conditioned by the non-institutionalization of pre-judicial ways of establishing the state’s legal responsibility and the institutional weakness of the pre-judicial means of protecting the rights of individuals and legal entities. Strengthening the role of the court in society is one of the urgent demands and imperatives of judicial reform in Ukraine. At the same time, its incompleteness largely determines the institutional and procedural imperfection of the judicial system, which is at a stage of complicated and long-lasting reform, giving rise to certain dysfunctions in the exercise of the state’s legal responsibility and in the protection of human and citizen’s rights and freedoms. It is concluded that important directions for strengthening the position of the judiciary in the realization of the state’s legal responsibility are also the institutional strengthening of the principles of judicial independence and accessibility of justice; ensuring the unconditional execution of judgments by the Ukrainian state, in particular the rulings against it; the consideration and use by national courts of the jurisprudence of foreign courts, in particular the European Court of Human Rights, in the exercise of the State’s legal responsibility.

Key words: state of law, legal liability of the state, judiciary, guilt, legal disputes, accessibility of proceedings, judicial protection of the rights and freedoms of man and citizen

У навчальному посібникові розглядається основні питання теорії конституційного права, розкриваються його предмет, система та джерела. На основі аналізу націоональних правових систем, змісту конституцій, а також з урахуванням сучасних досягнень юридичної науки, висвітлюється основні положення конституційного права країн світу, включаючи Україну. Аналізуються інститути конституційного права України, встановлюються притаманні ім особливості, специфіка регулювання суспільних відносин нормами конституційного права, правовий статус суб'єктів конституційно-правових відносин, їхня правозастосовна діяльність, особливості конституційно-правової відповідальності.

Ключові слова: демократія, вибори, виборчі системи, виборчий процес, референдум; судова влада, судова система, конституційний контроль.

Монографія присвячена феномену політизації конституційних інститутів, що намітилася в останні роки в США і країнах ЄС. Автори аналізують також особливості виборчого права і виборчої системи, основні етапи становлення двопартійної системи в США, показують специфіку виборчих кампаній окремих партій і їх лідерів. Розглядається проблематика революцій як форми народоправства, яка протистоїть в сучасному світі виборним процедурам. Особливу увагу приділено процесу політизації судової влади.

Ключові слова: люстрація, конституціоналізм, політична партія, народовладдя.

Тези присвячені електоральному процесу, який займає особливе місце в політичній системі США.

Ключові слова: Електоральна поведінка, електоральний процес, активне виборче право

Здійснено аналіз за допомогою кластерного методу електоральної поведінки українських виборців протягом 2010 - 2014 рр. Розкриті особливості методу кластерного аналізу в системі наукових методів пізнання. Виявлені електоральні причини підтримки Євромайдану.

Ключові слова: Кластерний аналіз, електоральна поведінка, виборчий процес, виборче право.

У статті аналізується феномен зловживання виборчими правами на різних стадіях виборчого процесу. Розглянуто основні доктринальні концепції, які існують у конституційному та інших галузях права з приводу природи, ознак та меж зловживання суб'єктивними правами.

Ключові слова: безпосередня демократія, виборче право, виборчі правовідносини, зловживання правом, правопорушення.