Ярослав Мудрий.
У червні цього року минає 1040 років з дня народження одного з найвидатніших правителів у історії нашої держави - великого князя Київського з династії Рюриковичів – Ярослава Володимировича, більш відомого як Ярослав Мудрий. Він народився близько 978 р. і був другим сином київського князя Володимира Святославича від полоцької княжни Рогнеди. 988 року, за наказом батька, став намісником у місті Ростові. Після смерті старшого брата Вишеслава переведений правити до Новгорода. 1014 року відмовився виплачувати батькові данину. Володимир хотів його за це покарати, наказав готуватися до походу на Новгород, але 15 (28) липня 1015 року помер.
В міжусобній боротьбі, яка розгорнулася після смерті Володимира, переможцем вийшов Ярослав Мудрий. Він був людиною достатньо високою на зріст (173—176 см). Права нога Ярослава була довшою за ліву через пошкодження тазостегнового та колінного суглобівта пізнішого поранення і через те він кульгав.
Ярослав розширив свої володіння на півночі, заснувавши на Чудському озері місто Юр’єв, у 1036 р. остаточно розгромив давніх ворогів Русі печенігів. На честь перемоги в Києві було збудовано знаменитий Софійський собор, а при ньому – першу бібліотеку на Русі. З іменем Ярослава пов’язаний розквіт давньоруської культури. Літописець пише, що Ярослав «часто читав книги вдень і вночі». Книжкові майстерні були відкриті в найбільших містах. У 1037-1039 рр. створено перший літописний звід, який називається Давнім. Ярослав заснував Києво-Печерську лавру, митрополію у Києві, прагнучи звільнитися від впливу Візантії (1051 р.). Велику увагу приділяв Ярослав розбудові Києва – своєї столиці. Київ стає суперником Константинополя, його населення сягає близько 50 тис. Лондон досяг цієї цифри лише через 100 років. В місті було 8 ринків, 40 церков. Земляні вали навколо міста мали довжину 3,5 км., висоту 14 м., а товщину – 30 м. На них стояли високі дубові стіни. Головний в’їзд у місто був через Золоті ворота.
Одним з головних досягнень Ярослава, за що його, очевидно, й прозвали Мудрим, стало зведення основних норм тогочасного права в збірник законів «Руська правда». Її норми не передбачали рівності перед законом різних верств населення, а забезпечували привілейоване становище феодалів та їх оточення. Ярослава називали «тестем Європи» – він породичався з багатьма королівськими родами. Свого сина Всеволода він одружив з дочкою імператора Візантії Костянтина Мономаха; одна дочка – Ганна вийшла заміж за французького короля і навіть деякий час правила Францією; інша – за норвезького короля; його сестра була польською королевою і т.д. Все це свідчило про високий престиж Київської Русі і великий авторитет самого Ярослава Мудрого. Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у Вишгороді на 76 році життя.
Давньоруська державність зробила великий крок вперед за часів Ярослава, знаходилась на вершині свого розквіту. Завершилося державне будівництво, зміцніла структура держави, посилилась її військова міць. Русь отримала письмове законодавство, досягла значних успіхів у зовнішній політиці.</
1838 року у Києві на честь Ярослава Мудрого названо вулицю, 1955 - провулок.2007 року у Харкові на його честь названий майдан.Пам'ятники Ярославу Мудрому встановлені у Києві, Харкові, Полтаві, Білій Церкві.Портрет Ярослава Мудрого зображено на банкноті номіналом 2 гривні та на пам'ятній срібній монеті номіналом 10 гривень.
Указом Президента України від 23 серпня 1995 року для нагородження громадян за видатні особисті заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва , охорони здоров'я, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність засновано Орден князя Ярослава Мудрого І, ІІ, III, IV і V ступеня. Помісний Собор 2008 року Української православної церкви (Київський Патріархат) у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар.Згідно із традицією, він вшановується, як небесний покровитель державних діячів, юристів, прокурорів, будівничих храмів, бібліотекарів, наукових працівників, вчителів та студентів.
Ярослав Мудрий заповідав нащадкам: «Якщо будете у ненависті жити, у сварках та бійках,то самі загинете і загубите землю своїх батьків та дідів, котрі здобували її трудом своїм великим...».
Петро Дорошенко - гетьман усієї України.
16 липня 2018 року минає 350 років з часу проголошення Петра Дорошенка гетьманом усієї України. Петро Дорошенко (1627, Чигирин — 19 листопада 1698, с. Ярополче, Московське царство).Походив із давнього козацького роду, онук соратника Петра Сагайдачного Михайла Дорошенка, який загинув під час походу на Крим 1628 року. Батько — наказний гетьман Дорофій Дорошенко.Мав добру освіту, добре знав латинську і польську мови.
Вже у 1654 р. Петро Дорошенко став полковником, до 1665 року очолював Прилуцький, Чигиринський, Канівський та Черкаський полки. Виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, зокрема вів переговори з шведським урядом щодо союзу проти Речі Посполитої, також згодом очолював делегацію до Москви 1659-1660 року. При гетьмані П. Тетері був генеральним осавулом. Петро Дорошенко поставив собі за мету об’єднати усі українські землі. У 1667 р. разом з татарами йому вдалося вигнати поляків з Правобережжя і встановити кордон по р. Горинь.
Посилення податкового гніту викликало народні повстання 1666 і 1668 років. Цим скористався П. Дорошенко, який ввів свої війська на Лівобережну Україну. Лівобережні козаки перейшли на його бік, а лівобережного гетьмана І. Брюховецького вбили. 16 червня 1668 р. П. Дорошенка проголосили гетьманом «обох берегів Дніпра», що означало об’єднання України. Але спротив лівобережних козаків та неприємності у власній сім’ї змусили його повернутись у Чигирин.
Це використали московські урядовці, які сприяли обранню нового гетьмана Лівобережної України – Дем’яна Многогрішного (1668-1672 рр.). В цей час на Правобережжі П. Дорошенко, розуміючи, що звільнитися від гніту Польщі і Москви йому самому не вдасться, приймає протекторат Туреччини на тих самих умовах, що й Молдавія і Волощина. Україна отримувала автономію, не повинна була навіть платити султанові ніякої податі, тільки постачати йому військо. Рішення про турецьку орієнтацію було прийняте на раді в Корсуні у 1669 р.
У 1672 р. турецькі, татарські, молдавські та українські війська Дорошенка розгромили польську армію під м. Бучачем (нині Тернопільська обл.), і польський уряд змушений був підписати принизливий для себе Бучацький мирний договір. Поділля відходило до Туреччини, а Брацлавщина і Київщина – під владу Дорошенка. Таким чином, Польща втратила більшу частину України. Цим вирішила скористатися Москва і гетьман І. Самойлович. У 1674 р. їх війська вступили на Правобережжя. В березні 1674 р. у Переяславі відбулася генеральна рада, в якій взяли участь представники 10 правобережних полків. Рада вирішила всі ці полки з`єднати з Лівобережжям у складі Московської держави. І. Самойлович стає на деякий час гетьманом обох частин України. Восени 1675 р. Дорошенко зрікається булави.
У 1679-1682 роках Дорошенка призначили вятським воєводою і мешкав безпосередньо у Вятці. Останні роки життя Дорошенко провів у селі Ярополчому під Москвою (тепер село Волоколамського району Московської області Росії; за 135 км від Москви), яке було віддано йому в 1684 році в спадкове володіння. Там він, у віці 57-и років, одружився на Агафії Єропкіній, представниці московського дворянства. Помер 19 листопада 1698 року на 71-му році.
Правнучка гетьмана Наталя Гончарова стала дружиною класика російської літератури Александра Пушкіна який шкодував, що каплиці на могилі гетьмана на той час вже не існувало і за клопотанням якого була відновлена після його смерті. Цю другу каплицю було знищено більшовиками у роки Другої світової війни. Втретє каплицю було поновлено за допомогою регіональної громадської організації «Земляцтво вихідців із Хмельницької області».
