360 років з дня народження гетьмана України Павла Полуботка

Павло Полуботок народився 1660 р. на родинному хуторі Старополуботівка (нині частина смт Шрамківка, Драбівського району, Черкаської обл.) в заможній козацькій родині. Його батько - Леонтій Полуботок, служив писарем та сотником Чернігівського полку, згодом — бунчужним, генеральним осавулом і переяславським полковником.

В 1670-х роках Павло навчався у Києво-Могилянській академії. Близько 1680 року одружився із Євфимією Самойлович, небогою гетьмана Івана Самойловича, що потім суттєво і негативно вплинуло на його кар’єру. У них народилося п'ятеро дітей. Після закінчення академії Полуботок служив у Війську Запорозькому як військовий товариш Чернігівського полку, а невдовзі отримав ранг значкового товариша.

1692 р. виникла так.зв. «справа ченця Соломона», якого ніби-то І. Мазепа послав для переговорів з польським королем.Польська влада видала ченця Москві, а він під тортурами показав, що його посилав небіж І. Самойловича, щоб «кинути тінь» на гетьмана І. Мазепу. Оскільки Полуботки мали родинні зв’язки з Самойловичами, то батько і сини Полуботки були обвинувачені у державній зраді. Леонтія визнали винуватим, позбавили полковницької посади та конфіскували частину маєтків на користь гетьманської скарбниці. У 1695 р. батько помер. За 10 років довіра І. Мазепи до Павла була відновлена і 1705 р. він його затвердив на посаді полковника. Проте Павло Полуботок не забув образ і під час Північної війни не підтримав перехід І. Мазепи на бік Швеції і, навпаки, одним з перших прибув на вимогу Петра I до містечка Глухова, котре після варварського знищення московськими військами Батурина було проголошене «новою столицею Гетьманщини». У листопаді 1708 р. на Глухівській раді він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському. Цар Петро І про Полуботка сказав таке: «Цей дуже хитрий; він може Мазепі уподібнитися».Проте Петро І, як вдячність за підтримку, надав П. Полуботку частину володінь самого Мазепи та його родичів. На початок 1720-х років став одним із найбільших магнатів в тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. Йому належало близько 2 тисяч селянських дворів, садиби у Чернігові, Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах.

1721 р. П. Полуботок на чолі 10-тисячного козацького загону, за указом Петра І,брав участь у будівництві Ладозького каналу. Будівництво було непопулярним серед козаків через зневажливе ставлення влади, несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність. Після смерті гетьмана Скоропадського 4 липня 1722 р. козацька старшина обрала П. Полуботка наказним гетьманом, але Петро I велів керувати Гетьманщиною Колегії генеральних старшин, а саме — полковнику Полуботку спільно з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою Малоросійської колегії Степаном Вельяміновим.Знаходячись на цій посаді П. Полуботок видав універсал, який забороняв зловживання світських і духовних можновладців щодо осіб козацького стану та передбачав реформу судочинства, визначаючи порядок судових апеляцій та регламентуючи процес судочинства. Він також організував подання Сенату Російської імперії колективних клопотань та чолобитних від імені старшини, козаків і посполитих з вимогою скасувати фінансове підпорядкування Гетьманщини Малоросійській колегії і намагався саботувати її рішення. П.Полуботок усіляко гальмував інкорпораційну реформу 1722 р. і намагався добитися скасування постанов Вельямінова через Сенат.

22 травня 1723 р. Полуботка із старшиною викликали до Петербурга «для ответу» за організацію антиросійської діяльності і підбурювання народу проти імператора. Розпочалися допити Полуботка і старшини в Таємній канцелярії. 29 грудня 1724 р., близько 15:00 Полуботок помер від хвороби в камері. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі. Поширення набула промова, яку Полуботок ніби-то виголосив у присутності Петра І. Переповідає її французький історик Жан-Бенуа Шерер у «Анналах Малоросії», виданій 1788-го в Парижі: «Знаю і бачу, царю, що ви хочете згубити мою батьківщину по злісних наклепах; ви вважаєте себе понад усіма законами і хочете знищити всі привілеї, урочисто стверджені вашими попередниками і вашою величністю; ви хочете підкорити сваволі народ, котрого свободу самі визнали; а що для нас найобразливіше – позбавляєте нас нашого права обирати вольними голосами гетьманів і інших старшин, – натомість ви настановили нам суддями великоросів, які не знають наших прав і привілеїв і повсюдно всіма способами нас неволять і ображають». За легендою Полуботок відправив гетьманські скарби до Лондона, заповівши повернути їх незалежній Україні чи своїм нащадкам. 1722 р. син гетьмана Яків за батьковим розпорядженням поклав на рахунок лондонського «Банку Ост-Індійської компанії» барильце золота. До Росії це золото спробували повернути кілька імператорів, починаючи від Петра I, а від середини XIX сторіччя претензії на скарб гетьмана стали заявляти його нащадки. Історія набула широкої популярності 1907 р., коли була опублікована в російському журналі «Новий час» професором Олександром Рубцем. У 1908 р. 350 нащадків П.Полуботка провели з'їзд у місті Стародубі, відправивши до лондонського банку 25 представників з вимогами повернути відсотки, які набігли за 200 років у розмірі 213 млн рублів, але їх місія закінчилася невдачею. В 1922 р. до посольства УСРР у Відні звернулася людина, що приїхала з Бразилії і назвалася Остапом Полуботком — прямим нащадком одного з синів гетьмана. Він показав послу Юрію Коцюбинському фотокопію документу про вклад Полуботка, оригінал якого він начебто зберігав у надійному місті та запропонував угоду: він передає право на отримання грошей уряду УСРР, а за оригінал він отримає один відсоток накопиченої суми. Однак спроба переговорів з Банком Англії завершилась нічим.У середині 1950-х рр. розшуком скарбу Полуботка зайнялась Ін'юрколегія СРСР, а від 1991 р. — влада незалежної України. Інтерес до золота Полуботка збігся з візитом до Києва в червні 1990 р. прем'єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер, коли поет Володимир Цибулько оголосив, що якщо золото буде повернуто, то на кожного громадянина незалежної України припаде 38 кг. Український парламент розпорядився створити спеціальний комітет на чолі з Петром Троньком, який відвідав Лондон, але золото знайдено не було.Нині мова йде вже про суму на внеску Полуботка з відсотками в 16 млрд фунтів стерлінгів. Однак службовці банку, спадкоємця «Банку Ост-Індійської компанії», донині ігнорують усі запити, посилаючись на таємницю вкладу та відсутність у претендентів необхідних паперів, що підтвердили б їхні права.

Павлу Полуботку присвячена монета України номіналом 10 гривень.У Чернігові одна з найбільших вулиць носить ім'я Павла Полуботка.Також вулиця Павла Полуботка існує в Дніпрі.