Іван Огієнко народився 2 (14) січня 1882 р. в містечку Брусилів, нині — районний центр Житомирської області, Україна, в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Був шостою дитиною в сім'ї. Коли Івану ледь виповнилося два роки, внаслідок нещасного випадку (потрапив під копита коня) загинув батько. 1896 p., закінчивши школу першим учнем, Іван разом з матір'ю пішки йде до Києва (75 верст) з наміром вступити до військово-фельдшерської школи, оскільки навчання там було безкоштовним. Зі шкільним товаришем по навчанню Юхимом Придворовим (майбутнім радянським  поетом Дем'яном Бєдним) редагував рукописний місячник «Моя библиотека». У 1909 р. закінчив Київський університет св. Володимира. 1912 р. у С.-Петербурзі І. Огієнко стає членом-кореспондентом Товариства любителів давньої писемності. У ці роки Іван Огієнко входить до елітарного кола національної інтелігенції, співпрацює з М. Василенком, Б. Грінченком, М. Грушевським, Д. Дорошенком, А. Кримським та ін. 14 січня 1918 р. Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування. Улітку 1918 р. виступив засновником і став першим ректором Кам'янець-Подільського державного українського університету. З 5 січня по 9 квітня 1919 р. Огієнко – міністр народної освіти УНР. На цій посаді він ухвалив для шкільного вжитку в усій Україні правила українського правопису; 30 січня видав наказ, за яким мовою викладання в усіх школах України (початкових, середніх, вищих) мала стати українська мова, всі дипломи, свідоцтва та атестати мали видаватися виключно українською мовою, всі написи на бланках, штемпелях і печатках також мали бути замінені на українські. У школах національних меншин дозволялося користуватися рідною мовою. Іван Огієнко - один із перших науковців, хто аргументував вживання прийменника "в", а не "на" Україні. Він відіграв провідну роль під час Акту Соборності ЗУНР та УНР (22 січня 1919 р.), виконуючи обов’язки Головного уповноваженого Ради міністрів для організації і проведення цього заходу на Софійському майдані столиці. 15 вересня 1919 р. Івана Огієнка було  призначено міністром Міністерства культів (перейменованого ним в ісповідань) в кількох урядах УНР. Першими справами в уряді були вимоги до єпископів – щоби Євангеліє читалося українською мовою; проповіді виголошувалися державною мовою, служби Божі, читання та співи у церквах відправлялись за українською вимовою; висвячувались й призначалися на церковні посади у духовному відомстві ті особи, які знають українську мову. Після поразки Української революції Огієнко з сім’єю емігрує до Польщі. Отримав ступінь доктора філософії (1931; університет Брно, Чехословаччина, за працю: «Українська літературна мова XVI ст. і Крехівський Апостол 1560 р.»). Виступав як творець нової наукової дисципліни – палеотипії, що розумілася ним як галузь знання про книжки старого друку («стародруки»). У травні 1937 р. у Львові виходить «Новий Заповіт», що є лише частиною головної праці всього життя вченого – перекладу Біблії українською літературною мовою з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів. Через кілька років після смерті дружини, у 1940 р. був пострижений в чернецтво під ім'ям Іларіона. У тому ж 1940, був висвячений у єпископа Холмського і Підляського, 1944 р. Іларіона підвищили до сану Митрополита Холмського і Підляського. У 1947 р. емігрував до Канади. 1951 р. на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Митрополит Іларіон створює низку біографічних портретів подвижників Української православної церкви, вперше складає українську патрологію (вчення отців церкви), збагачує богословську науку історико-канонічними працями, творами педагогічними, літературними й мовознавчими. Загальний реєстр публікацій ученого налічує 1848 назв. Він також писав поеми та вірші. Один із них – "Не питай"- був настільки популярним, що став народною піснею:

Не питай,

Чого в мене заплакані очі,

Чого часто тікаю я в гай

І блукаю я там до півночі,

Не питай, не питай, не питай.

Помер Іван Огієнко 22 березня 1972 р. у м. Вінніпег. У 1995 р. в Україні заснована премія імені Івана Огієнка у галузі літератури і мистецтва, в галузі науки і освіти, в галузі громадської, політичної та церковної діяльності. 2007 р. була випущена поштова марка України та ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячені I. Огієнкові. 2008 р. ім’я Івана Огієнка було надане Кам'янець-Подільському національному університетові. Перший в Україні пам’ятник I. Огієнкові відкрито 21 серпня 2010 р. на його батьківщині у м. Брусилів.

Володимир Греченко, професор історії