Євген Гребінка народився 2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту (Полтавщина) у сім’ї дрібного поміщика Павла Гребінки та його дружини Надії Чайковської. Батько майбутнього письменника був штаб-ротмістром Малоросійського кавалерійського полку, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, а після відставки займався господарством. Початкову освіту Євген здобував удома від приватних вчителів, і саме в цей час виявив неабиякі здібності до навчання. Тому влітку 1821 року разом із батьком їде на вступні іспити до Ніжинської гімназії вищих наук, після закінчення якої отримує чин 14 класу. Саме тут розпочинається літературна діяльність Євгена Гребінки: він стає активним учасником літературного гуртка, у рукописних альманахах з’являються його перші твори.
Після закінчення гімназії вступає на військову службу обер-офіцером резервного ескадрону Малоросійського кавалерійського полку, проте вона була недовгою і, зрештою, Гребінка повертається на рідний хутір Убіжище. Він продовжує займатися літературною працею: побачили світ його байки, кипить робота над збіркою «Малоросійські приказки», перекладає українською мовою поему «Полтава» О. Пушкіна.
Проте все більше Гребінку манить Петербург, відкриваючи нові перспективи. Тому 1834 року Євген Павлович переїжджає до столиці й вливається в її культурне життя. Відвідує літературні салони, організовує творчі вечори, знайомиться з видатними діячами російської культури, такими як О. Пушкін, І. Крилов, І. Тургенєв, К. Брюллов. Його твори все частіше з’являються на сторінках провідних видань: «Современник», «Отечественные записки», «Литературная газета», «Утренняя заря». Євген Гребінка мав дружні відносини і з класиками української літератури, зокрема Г. Квіткою-Основ’яненком, П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, Н. Забілою. Окрім літературної діяльності, у Петербурзі обіймав посаду чиновника комісії духовних училищ, а разом із тим і вчителював у столичних навчальних закладах. Проте служба не приносила морального задоволення, тому швидко залишає посаду й до кінця свого життя працює викладачем російської мови та словесності.
Знаковою подією стало знайомство з Т. Шевченком. Є. Гребінка підтримував його матеріально, допомагав у самоосвіті, доклав чималих зусиль у викупі поета з кріпацтва. Євген Павлович знайомить митця з новинами літературного життя як Петербургу, так і України. Саме завдяки старанням Гребінки у 1840 році побачив світ «Кобзар».
Із кінця 30-х років митець активно працює над альманахом «Ластівка», на сторінках якого публікуються твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Л. Боровиковського та інших, зразки українського фольклору. Власне тут Є. Гребінка друкує свої нариси.
У творчому доробку Євгена Павловича є ліричні поезії, написані під впливом народної творчості («Човен», «Маруся», «Заквітчана весна»), оригінальний переклад поеми «Полтава» О. Пушкіна, створений «вільним стилем», драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись», повісті, романи, оповідання, але справжнє визнання принесли байки. Збірка «Малороссийские приказки», яка побачила світ у 1834 році, мала значний успіх і вже 1836 року вона виходить другим виданням. У байках Є. Гребінки простежуються мотиви українських народних приказок і прислів’їв, традиційні сюжети античних митців, мотиви байок І. Крилова. У своїх творах митець гостро відгукується на соціальні несправедливості тогочасної дійсності. Збагачує тексти монологами й діалогами, створює образ звичайного трудівника, який уособлює людяність, працьовитість, моральні переваги. Є. Гребінка підносить українську байку як жанр до нового, значного вищого рівня.
Поетична спадщина Євгена Павловича російською мовою за обсягом і тематикою значно відрізняється від української. Це переважно романтичні вірші, романси, переспіви українських народних пісень. Всесвітньо відомий його текст до знаменитого романсу «Очи черные». Проте чільне місце Є. Гребінка відводить історичному минулому України.
За своє недовге творче життя Євген Павлович встиг зробити дуже багато, пройти шлях від романтика до реаліста. В останні роки Є. Гребінка готував до видання восьмитомне зібрання своїх творів, проте повністю реалізувати задум не встиг. 15 грудня 1848 року в Петербурзі після тривалої хвороби (туберкульоз) Є. Гребінка помер. Його тіло було перевезено в Україну й поховано в Мар’янівці поблизу рідного хутора.
Наталія Кобилко – кандидат філологічних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін факультету № 6
