Сьогодні ми вперше відзначаємо День єднання України, встановлений Указом Президента України. Але наша історія склалася таким чином, що ось уже протягом більше тисячі років нам доводиться боротися за свою єдність, ідентичність і незалежність, бо ці процеси і поняття є взаємопов’язаними і взаємозалежними. Засадничі основи єднання України – Руси були закладені ще великим князем київським Володимиром Мономахом (1053-1125). У 1097 р., коли держава, що потерпала від спустошливих набігів степовиків, потребувала єдності й лідера, який би очолив опір половцям, Володимир Мономах скликав з’їзд князів у Любечі. Нестор Літописець про це зібрання у «Повісті минулих літ» писав так: «І зібралися в Любечі, щоб установити мир, і поговорили між собою, кажучи: «Нащо губимо Руську землю і між собою чвари діємо? А половці землю нашу розносять порізно і радіють, що між нами рать донині. Віднині злиймося в єдине серце і збережімо Руську землю...». І на тому цілували хрест: «Хай тільки віднині хтось на іншого встане, проти нього будемо всі і чесний хрест». Коли читаєш ці рядки, – то неминучі асоціації з сучасністю. Тут і «спустошливі набіги», і «чвари», і радість чужоземців, що «між нами рать донині». Та й висновок актуальний: «Віднині злиймося в єдине серце і збережімо Руську (Українську) землю...». Принагідно нагадаємо, що саме наші нинішні українські землі тоді називали Руссю. Здається, що це написано не у 1097, а у лютому 2022 р.!
Отже, ідея єднання бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії.
Минуле кожної країни і кожної нації ототожнюється в історичній пам’яті поколінь з епохальними подіями, які з плином часу не втрачають актуальності, а також виховного і повчального значення. Такою подією в нашій історії стало створення Української козацької держави на чолі з Богданом Хмельницьким. Великий гетьман започаткував нову епоху в боротьбі української нації за незалежність і створення самостійної єдиної держави на основі ідеї відродження князівської Руси-України. Саме за владарювання Хмельницького поняття «Україна» поступово перетворилося з географічної на політичну назву козацької держави. Ще навесні 1650 р. в одному з варіантів тексту договору гетьмана Б. Хмельницького з Молдавським князівством чи не вперше у практиці Війська Запорозького вжито словосполучення «українські землі» у розумінні «земель», що належать «Україні»: «… Під владою Війська Запорозького має знаходитися така кількість українських земель…, починаючи від Дністра аж до Дніпра, а від Дніпра аж до московського кордону».
Великий талант України: Мислитель, Поет, Художник, Прозаїк, Драматург – Тарас Шевченко настійливо підкреслював необхідність єднання українців: «А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли». «Молитва» (1860 р.).
Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 р. IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 р.) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу.
24 серпня 1991 р. відбулося відновлення державної незалежності України. Україна пройшла важкий шлях, щоб стати незалежною державою, єдиною та неподільною. Тож відзначення Дня єднання знову згуртовує українців, підкреслює їхній патріотизм та готовність об’єднатися заради рідної країни, оскільки найважливіше у житті кожної людини – її Батьківщина. Відомий український пісняр Вадим Крищенко у вірші «Одна єдина», який став текстом популярної пісні, пише:
«Одна єдина на білім світі,
З твого імення сонце світить.
Одна єдина, одна єдина,
Моя ти рідна Україно»!
Але російсько-українська війна триває вже довше, ніж Друга світова, проте саме досвід цієї величезної трагедії людства нагадує, що не можна розв’язувати міжнародні проблеми військовим шляхом. Ми, як цивілізована держава, цінуємо мир, проте знаємо і ціну війні. Тому самовіддано і безкомпромісно маємо захищатися всіма можливими засобами. На жаль, Україна відзначає День єднання, знову ведучи боротьбу з агресором, що посягає на нашу територіальну цілісність. У 1945 р. агресори були розгромлені, а військові злочинці – покарані. Такий урок історії повинен переконати тих, хто нині зазіхає на українські землі, що не варто й думати про агресію проти нас, бо ми єдині в прагненні свободи і за нас увесь цивілізований світ!
Сучасна українська поетеса Марія Скочиліс написала такі проникливі рядки щодо нинішньої ситуації в Україні:
«Молюся небу, молюся й вірю,
Що все закінчиться, що скоро все мине
Тримайся моя рідна Україно,
Борися люба за життя своє»!
Володимир Греченко, професор історії