24 серпня 1991 року Верховна Рада ще тоді Української РСР ухвалила, без перебільшення, історичний за своїм політико-правовим і цивілізаційним значенням юридичний документ – Постанову Верховної Ради Української РСР із промовистою назвою – «Про проголошення незалежності України». Серед іншого нею було схвалено вкрай лаконічний, але надзвичайно доленосний Акт проголошення незалежності України. Ключовим положенням цього акту стало проголошення незалежності України та створення самостійної української держави – України. Згодом, 1 грудня 1991 року українці абсолютною більшістю остаточно підтвердили цей акт на республіканському референдумі.

Документ став квінтесенцією багаторічних прагнень усіх поколінь українців щодо створення власної, незалежної і соборної держави, адже загальновідомо, що найвищим можливим рівнем цивілізаційного розвитку будь-якої нації вважається створення нею власної держави.

Україна протягом своєї історії пройшла тернистий шлях до незалежності. Відсутність традицій і досвіду довготривалої державності часто грало з Україною злий жарт. Здобуваючи свою державність на невеликий проміжок часу, українці через втрату єдності та порозуміння згодом її втрачали під впливом низки несприятливих факторів, зокрема шовіністичних амбіцій сусідніх держав. За своєю суттю 24 серпня 1991 року відбулося не стільки проголошення (як це формально зазначено у постанові Верховної Ради Української РСР), скільки відновлення державної незалежності України в рамках імплементації одного з фундаментальних принципів сучасного міжнародного права – принципу рівноправності і самовизначення націй та народів, закріпленого у Статуті Організації Об’єднаних Націй та Декларації про принципи міжнародного права, що стосується дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН.

У цьому році Україна вперше після проголошення, а по суті відновлення, своєї державної незалежності, зустрічає це величне свято на полі бою, в умовах воєнного стану, відбиваючи атаки загарбників із російської федерації. За тридцять років мирного розвитку України значній частині нашого суспільства здалося, що незалежність нам впала з неба і її не треба виборювати. Проте, повномасштабне вторгнення окупаційних військ російської федерації 24 лютого 2022 року миттєво спростувало цю хибну й шкідливу думку.

Незалежність – це не дарунок долі, а результат упертої, тривалої і безкомпромісної боротьби народу за право мати власну державу, за можливість залишатися самими собою, за привілей зберегти свою мову, культуру, традиції, спадщину, врешті-решт історичну пам’ять багатьох і багатьох поколінь українців.

Сотні тисяч українців у лавах Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Силах територіальної оборони, Служби безпеки України, добровольчих підрозділах та інших військових формуваннях ведуть запеклу боротьбу за збереження нашої державної незалежності з підступним і надзвичайно жорстоким ворогом, єдиною метою якого є повне і остаточне знищення України саме як незалежної, самостійної і соборної держави, ліквідація нашої незалежності як юридичного факту. Чимало воїнів у цій боротьбі віддали найдорожче – життя.

Без сумніву, з цієї битви Україна вийде переможницею, відновиться й стане ще потужною, заможною і впевненою у собі, викликатиме повагу і захоплення в усьому світі.

Наша незалежність – це той скарб, який ми маємо берегти, боронити, аби передати у спадок наступним поколінням українців, які будуть пишатися нами сьогоднішніми – мужніми і непохитними захисниками і захисницями державної незалежності України.

Зі святом Вас, українці!

Слава Україні! Героям Слава!

Микола Марчук,
завідувач кафедри конституційного і міжнародного права
доктор юридичних наук, доцент