Відповідно до аналізу даних вчинення домашнього насильства з початку повномасштабної війни в Україні, зафіксованих випадків домашнього насильства стало менше, порівняно з попередніми роками. Так у першому півріччі 2022 року у порівнянні з першим півріччям 2021 року зафіксовано на 27.5% менше звернень до Національної поліції України, хоча цифри зростали кожного року. Згідно досліджень «Домашнє насильство в Україні: реагування в умовах війни», яке презентували у вересні 2022 року у період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року, Офіс Генерального прокурора зафіксував на 56% менше кримінальних проваджень в контексті домашнього насильства у порівнянні з аналогічним періодом 2021 року.

Здається, що нібито у зв’язку з війною, домашнє насильство вчиняється рідше, а кількість постраждалих стає в рази меншою. Падіння у статистиці пов’язане винятково із тим, що люди, які постраждали від домашнього насильства, стали рідше звертатися до поліції. Люди не звертаються по юридичну допомогу через бар’єри, зумовлені війною.

Серед таких перепон виокремлено наступні:

• самостійне нівелювання постраждалою цієї проблеми, тобто зараз «не на часі»;
• необхідність вирішення інших нагальних питань: безпека, житло, робота, діти, нове місце проживання, нове оточення тощо;
• знаходження постраждалої у тимчасовій окупації або в зоні ведення бойових дій (немає доступу до базових послуг, які надають на підконтрольній Україні території);
• відсутність довіри органам та інституціям у приймальних громадах, побоювання, що до приїжджих ставитимуться упереджено, не нададуть допомоги та підтримки;
• проживання у тимчасових притулках, де немає вільного доступу до мобільного зв’язку й інтернету;
• вимушене переміщення людей в інші регіони країни та за кордон в іншомовне середовище. Мовний бар’єр та відсутність знань стосовно особливостей реагування в країні на випадки домашнього насильства;
• зниження швидкості реагування працівників поліції на випадки домашнього насильства у зв’язку із задіяністю працівників в охороні громадського порядку особливо в районах, наближених до зони бойових дій та ін.

Згідно з аналітичним висновком ЮРФЕМ, ситуації збройного конфлікту, період постконфліктного врегулювання та випадки вимушеного переселення можуть посилювати масштаби та інтенсивність вже наявних форм насильства, а також призводити до появи його нових форм.

Одним із каталізаторів збільшення випадків домашнього насильства є переміщення людей у більш безпечні регіони, або за кордон, що призводить до обмеження простору спілкування, потрапляння в іншомовне середовище, втрати професійних та особистісних зв’язків.

В умовах військової агресії безпекова ситуація в Україні залежить від області та віддаленості від зони активних бойових дій. Як свідчать фахівці, чим ближче відповідна область до зони бойових дій, тим менше зафіксовано в судах справ, пов’язаних із домашнім насильством.