23 серпня 2004 року тодішній Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 987/2004 «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято — День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня. Державний Прапор є одним із головних символів нашої країни. Він затверджений Верховною Радою України 28 січня 1992 року. Положення про Державний Прапор України як один з державних символів України закріплено в ст. 20 Конституції України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Кольори прапора відбивають національні традиції, які ідентифікують певну територію протягом тривалого історичного періоду.

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Синьо-жовті кольори вперше згадуються близько 1410 року на корогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був зображений золотий лев. Жовто-блакитний прапор мали й запорозькі козаки, які використовували його в мирний час, на відміну від бойового стягу малинового кольору. Сині і жовті кольори містилися і у гербах українських земель, міст і старшинських родів. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького вироблялися з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносився хрест, зорі, зброя, постаті святих. Ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських гетьманів та козацької старшини (гетьманів Петра Дорошенка, Івана Брюховецького, Кирила Розумовського, кошового отамана Петра Калнишевського, полковників Данила та Івана Нечаїв, Івана Богуна). Традиція поєднання жовтого і блакитного кольорів поширюється і на герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина та ін. Але найбільшого поширення ці кольори набувають на західноукраїнських землях. Прапори, на яких домінувало поєднання жовто-блакитних фарб, було піднято над міськими ратушами у містах Самборі, Станіславові, Коломиї, Стрию, Сяноку. У 1848 році у Львові на ратуші вперше було піднято жовто-блакитний прапор у вигляді двох горизонтальних смуг. Ось як описує тлумачення кольорів прапора сучасник тих подій, відомий вчений та громадський діяч Яків Головацький: «Синій колір, як чисте небо південної Русі, ясний, погідливий, як душа щирого Русина, зображав мир і спокій, якого до розвитку нашого народного потреба. Золотий колір, як ті зірниці на яснім небі, зображали ясне світло, до якого нам прагнути належить».

У 1911 році починається широке використання жовто-блакитного прапора на різних масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т.Г. Шевченка. Жовто-блакитні прапори масово з’являються на маніфестаціях українців під час Української революції 1917-1921 років, під ними формувалися й перші українські національні військові з’єднання. У березні 1918 року Центральна Рада затвердила державний герб і державний прапор УНР. За гетьмана П. Скоропадського жовто-блакитний прапор був замінений на блакитно-жовтий.

Протягом ХХ століття наш прапор пройшов шлях народного визнання й юридичного оформлення. Важливі події українського державотворення, боротьби за свободу країни, акції протесту та непокори відбувалися під національним стягом. За комуністичного тоталітарного режиму український прапор символізував спротив. 4 вересня 1991 року, вже після проголошення незалежності України, національний синьо-жовтий прапор було піднято над Верховною Радою України. 19 листопада 1997 року український прапор вперше було розгорнуто на орбіті Землі українським космонавтом Леонідом Каденюком на борту шатла «Колумбія» на висоті 279 км над Землею.

Так, упродовж історичного розвитку жовто-блакитний прапор був символом боротьби за національні й соціальні права українського народу і за часів незалежності став Державним Прапором України. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі. І в наші дні, коли українські воїни захищають рідну землю, відстоюючи її суверенітет та незалежність, саме Державний Прапор України є символом цієї боротьби та звитяги і на передовій, і в тилу.

Сьогодні синьо-жовтий прапор підіймають над будівлями міст та селищ, його збивають вогнем, але наші захисники неодмінно поновлюють символ української держави. Наш прапор майорить над звільненими від російських окупантів населеними пунктами, що означає – тут Україна, це наша земля, це наша перемога!

Володимир Греченко – професор історії