Сьогодні ми відзначаємо День єднання України, встановлений Указом Президента України Володимира Зеленського від 14 лютого 2022 року. Це було зроблено, як ми тепер знаємо, рівно за 10 днів до початку великомасштабного вторгнення московської недоімперії в нашу країну. Вже відчувався зловісний подих війни, все тривожнішими були новини про накопичення ординських військ на нашому кордоні, тому зрозумілою була мета цього указу Президента України – консолідувати націю напередодні великих випробувань, очевидно, найбільших у житті кожного з нас. Минулого року учасники акції до Дня єднання розгорнули на стадіоні «Олімпійський» у Києві Державний Прапор довжиною у двісті метрів, в містах і селах України люди тримали плакати «Молімось за нашу Україну!», «Єдність понад усе!», вивішували Державні прапори та раділи мирному небу та сонцю, і ця радість тоді ще не набула сакрального значення.

Наша історія склалася таким чином, що ось уже протягом більше тисячі років нам доводиться боротися за свою єдність, ідентичність і незалежність, бо ці процеси і поняття є взаємопов’язаними і взаємозалежними. Засадничі основи єднання України – Руси були закладені ще великим князем київським Володимиром Мономахом (1053-1125 рр.). У 1097 р., коли держава, що потерпала від спустошливих набігів степовиків, потребувала єдності й лідера, який би очолив опір половцям, Володимир Мономах скликав з’їзд князів у Любечі. Нестор Літописець про це зібрання у «Повісті минулих літ» писав так: «І зібралися в Любечі, щоб установити мир, і поговорили між собою, кажучи: «Нащо губимо Руську землю і між собою чвари діємо? А половці землю нашу розносять порізно і радіють, що між нами рать донині. Віднині злиймося в єдине серце і збережімо Руську землю...». Коли читаєш ці рядки, – то неминучі асоціації із сучасністю. Тут і «спустошливі набіги», і «чвари», і радість чужоземців, що «між нами рать донині». Та й висновок актуальний: «Віднині злиймося в єдине серце і збережімо Руську (Українську) землю...». Принагідно нагадаємо, що саме наші нинішні українські землі тоді називали Руссю. Здається, що це написано не у 1097 р., а у лютому 2024 р.!

Ця ідея єдності була підхоплена і підтримана в іншу переломну епоху історії України – добу Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Наш великий гетьман Богдан Хмельницький започаткував нову епоху в боротьбі української нації за незалежність і створення самостійної єдиної держави на основі ідеї відродження князівської Руси-України. В одному з документів того часу (1650 р.) читаємо: «… Під владою Війська Запорозького має знаходитися така кількість українських земель…, починаючи від Дністра аж до Дніпра, а від Дніпра аж до московського кордону».

Геніальний син України: Мислитель, Поет, Художник, Прозаїк, Драматург – Тарас Шевченко наполегливо підкреслював необхідність єднання українців:

«А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли». «Молитва» (1860 р.).

22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві сталася подія величезної історичної та символічної ваги – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу, яке ми відзначаємо як День Соборності України.

24 серпня 1991 р. відбулося відновлення державної незалежності України. Україна пройшла важкий шлях, щоб стати незалежною, єдиною та неподільною державою. Тож відзначення Дня єднання знову згуртовує українців, підкреслює наш патріотизм та готовність об’єднатися заради рідної країни, оскільки найважливіше у житті кожної людини – її Батьківщина. Відомий український поет-пісняр Вадим Крищенко у вірші «Одна єдина», який став текстом популярної пісні, пише:

«Одна єдина на білім світі,

З твого імення сонце світить.

Одна єдина, одна єдина,

Моя ти рідна Україно»!

Я народився на Донеччині, більше 10 років працював на Луганщині. Тут мій дідусь ще багато років тому ходив в українській вишитій сорочці, а мама ходила в українську школу і вчилася там вона не одна, що уже спростовує імперіалістичну московську казку про «ісконні руські землі Донбасу», про особливий «донбаський народ». Саме тут, у південнодонбаському містечку, я вперше дев’ятирічним хлопчиком почув на весіллі тост від старенької (як мені тоді здавалося!) бабусі «Щоб не було війни!». Тоді мене цей тост здивував: «Яка війна?». Був серпень, достигли помідори та абрикоси, яскраво світило сонце і безхмарним було блакитне небо. Здавалося, що тут ніколи не буде ніякої війни. Але зараз саме мій рідний Донбас є ареною найбільшого протистояння в ході цієї війни і саме тут багато в чому вирішується її результат, але я впевнений: Донбас був, є і буде українським!

Російсько-українська війна триває вже довше, ніж Друга світова, проте саме досвід цієї величезної трагедії людства нагадує, що не можна розв’язувати міжнародні проблеми військовим шляхом. Ми, як цивілізована держава, цінуємо мир, проте знаємо і ціну війні, тому самовіддано і безкомпромісно маємо захищатися всіма можливими засобами. На жаль, Україна відзначає День єднання знову ведучи боротьбу з агресором, що посягає на нашу територіальну цілісність. У 1945 р. агресори були розгромлені, а військові злочинці – покарані. Такий урок історії повинен переконати тих, хто нині зазіхає на українські землі, що не варто й думати про агресію проти нас, бо ми єдині в прагненні свободи і за нас увесь цивілізований світ! Ми високо цінуємо міжнародну єдність і рішучість у підтримці суверенітету та незалежності України. Збереження цієї єдності є життєво важливою для повернення миру та безпеки в Європу і весь світ. Ми сильні − разом!

Сучасна українська поетеса Марія Скочиліс написала такі проникливі до глибини душі рядки щодо нинішньої ситуації в Україні:

«Молюся небу, молюся й вірю,

Що все закінчиться, що скоро все мине.

Тримайся моя рідна Україно,

Борися люба за життя своє!».

Володимир Греченко,
завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін,
доктор історичних наук,
професор