Життя Лесі Українки було надто насичене для такої тендітної жінки. Вона мала українське коріння, шляхетне походження, наслідувала європейські традиції, боролася з хворобою та суспільними догмами, прагнула бути незалежною й мати право на власну думку.

Батьки – Петро Косач і Олена Пчілка – походили із шляхти, а тому достатньо уваги приділяли вихованню дітей у європейській манері, купували книги, гарний одяг, подорожували, навчали іноземним мовам. Здобуваючи освіту вдома, Леся Українка рано почала читати й писати. Так у дев’ятирічному віці дівчинка презентувала вірш «Надія». Леся була творчо обдарованою: грала на фортепіано, малювала, створила підручник з історії Сходу для молодшої сестри, перекладала німецьких класиків, досконало знала понад десять мов, частину з яких опанувала самотужки. Лариса Косач виділялася на тлі своєї епохи – освічена панянка в аристократичних сукнях, зі стильними аксесуарами й палким прагненням боротися за права жінок. Промовистими є слова Івана Франка, які відображають усю суть поетеси: «Се талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності...». Своїм наставником вона вважала дядька Михайла Драгоманова, відомого громадського діяча, літературознавця, фольклориста, історика, політичного емігранта, якому вдалося об’єднати прогресивну українську інтелігенцію закордоном і розвивати нашу науку та культуру. У кожному своєму листі на Батьківщину вчений ставив підпис «Українець», який і використала Леся як псевдонім. Але від дядька вона запозичила не лише ім’я, а непереборне бажання творити власну культуру.

Письменниця українську літературу бачила оновленою, європейською, модерною. Часті подорожі до Європи вплинули на світогляд Лесі Українки: «Перше враження було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ – кращий світ, вільніший. Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже, я прокинулась, і тяжко мені, і жаль, і болить…». У ранніх ліричних поезіях порушено тему краси природи, любові до рідного краю, особисті переживання, роль поета в суспільстві. І хоча тематично вони різні, проте простежуємо наскрізний мотив боротьби. Леся Українка звертається і до драматургії, де широко використовує теми й образи світової літератури.

Ми знаємо Ларису Косач як відому письменницю, але перш за все вона була жінкою, яка кохала й невимовно страждала від того. Надзвичайно ніжні почуття вона мала до Сергія Мержинського, з яким їх поєднувало чимало речей: лікування (вона – від туберкульозу кісток, він – від туберкульозу легенів), інтелект, перекладацька та громадська діяльність. Леся їздила до нього до Мінська, знаходилася поруч до останнього подиху, проте це кохання не було взаємним. Для Сергія вона залишалася просто другом. Вмираючи, він диктував їй любовні рядки, адресовані іншій жінці. У ту ніч біля ліжка Мержинського Леся написала поему «Одержима», пройняту болем і тугою. Згодом письменниця скаже: «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами» – і відпустить свої почуття. Але вона ще буде щасливою. Справжнім другом, порадником для поетеси став її чоловік Климент Квітка, який також захоплювався музикою та етнографією.

Письменниця була також доброю товаришкою. З Ольгою Кобилянською Леся Українка щиро могла говорити про речі, неприйнятні в тогочасному суспільстві, порушувати питання права жінки на освіту, професію. Вона була принциповою феміністкою.

Виснажена тяжкою хворобою, Леся Українка померла у віці 42 років, залишивши солідну творчу спадщину: художні твори, розвідки з фольклористики, наукові статті з літературознавства. «Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини» (І. Франко).

Доцентка кафедри гуманітарних дисциплін та українознавства, кандидатка філологічних наук, доцентка Наталія КОБИЛКО