Олександр Маркович Бандурка – авторитетний політик та громадський діяч, талановитий управлінець і видатний вчений, який своєю працею та активною життєвою позицією сприяє утвердженню України як самостійної, незалежної, правової та демократичної держави, знаної та шанованої у світі. Олександр Бандурка – гідний син свого народу, справжній патріот України, через міцне та багатовікове коріння свого родоводу увібрав найяскравіші риси українського козацтва – щирість і чесність, відвагу й працьовитість, надзвичайну волелюбність і віру в справедливість, світлий розум і талант. Усі ці риси, сплетені у барвистий вінок долі, й стали визначальними у виборі Олександром Марковичем професійного та життєвого шляху.
Народився на Черкащині, у мальовничому краї воїнів і творців, на землі, що пов’язана з іменами велетнів вітчизняної історії – Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка. Дитинство проходило у складні роки Другої світової війни та повоєнної розрухи, голоду й негод, але труднощі не скорили, а навпаки, загартували волю, підсилюючи прагнення до навчання. Дипломи про вищу освіту – Харківського інженерно-економічного інституту (1958 р.), Харківського юридичного інституту (1964 р.) і Вищих академічних курсів МВС СРСР (1980 р.) – результат великої жаги знань і самовдосконалення.
Службу в органах внутрішніх справ Олександр Бандурка розпочав у 1959 році на посаді слідчого Дніпродзержинського міського відділу міліції УВС Дніпропетровської області. Згодом були інші посади в різних областях України. Черкащина і Дніпропетровщина, Західна Україна й Житомирщина, Полтавщина, Київ і Харківщина – усією Україною проходить життєвий і службовий шлях Олександра Бандурки, і кожна посада, кожне нове місце роботи залишили свою неповторну сторінку в житті.
Майже 60 років життя віддано службі в міліції: робота у слідстві, дізнанні, карному розшуку. Від лейтенанта до генерал-полковника, від слідчого до начальника Головного управління МВС України – такий шлях пройшов Олександр Маркович сходинками цієї нелегкої служби. Обдарованість, рішучість, кваліфікованість і працездатність молодого працівника не можна було не помітити, тому в 25 років він став наймолодшим в Україні начальником об’єднаного Софіївського райвідділу міліції Криворізького промислового регіону, а в 46 років очолив одне з Головних управлінь МВС УРСР.
Харківщина посідає особливе місце у багатій на події біографії Олександра Бандурки. У 1984 році полковник міліції Бандурка став начальником Управління внутрішніх справ Харківського облвиконкому, яким керував упродовж 10 років, що є рекордом в історії правоохоронних органів України. Він умів тримати під контролем криміногенну ситуацію на початку 90-х, які запам’яталися стрімким зростанням організованої злочинності, він виховав плеяду блискучих професіоналів і керівників найвищого рівня.
У цей же період Олександр Маркович став ініціатором створення принципово нового для незалежної суверенної України вищого міліцейського навчального закладу – Харківського інституту внутрішніх справ, першим ректором якого він став у 1992 році. Розбудову новоствореного навчального закладу О. М. Бандурка поєднував з роботою у Верховній Раді України, Управлінні внутрішніх справ Харківського облвиконкому та у керівництві новоствореного навчального закладу. Згодом, у листопаді 1994 року, інститут став університетом, у 2001 році отримав статус Національного. Головну мету його створення було досягнуто: тут готували кадри для правоохоронних органів України, спираючись на національну законодавчу базу, що була зорієнтована на українську державну правову політику.
Як ректор Олександр Бандурка доклав надзвичайно багато зусиль для нарощування кадрового та наукового потенціалу університету, залучаючи до
цієї роботи найкращих фахівців. Поєднання досвідчених і молодих ініціативних працівників дало науково-педагогічному колективу чудовий сплав зрілості, талановитості й ентузіазму. Університет стрімко розвивався, проходив різні етапи становлення, гідно продовжуючи традиції, закладені попередніми поколіннями юристів і працівниками правоохоронних органів України.
Як високопрофесійний фахівець-практик, учений Олександр Маркович особливу увагу приділяв вихованню наукових кадрів для правоохоронної системи України. Сотні тем наукових досліджень на здобуття наукових ступенів кандидата й доктора наук пройшли обговорення у спеціалізованих вчених радах університету, які були відкриті за ініціативою Олександра Марковича. Сотні кандидатів і докторів наук спрямували свої знання на дослідження актуальних тем і напрацювання нових розробок для вдосконалення роботи правоохоронних органів України та впровадження перспективних напрямів діяльності.
Вибудовуючи систему національної відомчої освіти, добре розуміючи очікування та вимоги суспільства до правоохоронців, Олександр Бандурка не міг не поділитися власним багаторічним досвідом, накопиченим за час роботи у практичних підрозділах. Одна за одною з-під його пера виходять наукові роботи, і на сьогодні це – 520 наукових праць, серед яких понад 140 підручників, навчальних посібників, монографій. У 1994 році він захищає кандидатську, а за два роки, у 1996 році – і докторську дисертацію. Головний напрям наукової діяльності О. М. Бандурки – адміністративне право та адміністративний процес. Йому також належать праці з кримінального права і кримінального процесу, кримінології та криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, конституційного права, теорії та історії держави і права, економіки, фінансів, психології, соціології.
Прийшовши внауку порівняно пізно, за два десятиліття напруженого дослідницького пошуку він встиг зробити дуже багато. Стратегічне бачення наукової проблеми, вміння досліджувати її на стику наук, використання міжгалузевої методології, прагнення щедро поділитися своїми ідеями та задумами з учнями – ось характерні риси Бандурки-вченого.
В університеті діє власна наукова школа академіка Бандурки. Під його науковим керівництвом захищено 105 докторських та 215 кандидатських дисертацій. В числі його учнів – державні діячі, керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади, ректори вищих навчальних закладів, працівники правоохоронних органів, нинішні академіки, члени-кореспонденти, доктори наук, професори, генерали.
Олександр Маркович ніколи не був і не є байдужим до чужих доль, до виховання молоді, до її майбутнього. Так, у 1996 році за його ініціативи створено Юридичний ліцей для дітей працівників міліції, які загинули або постраждали під час виконання службових обов’язків. Вихованці Юридичного ліцею завжди були в полі зору Олександра Марковича, до них він ставився з батьківською турботою. Сьогодні ліцей – це комунальний заклад «Харківська спеціалізована школа-інтернат «Ліцей «Правоохоронець»» Харківської обласної ради, якою опікуються Харківська обласна державна адміністрація, Головне управління Національної поліції в Харківській області, Харківський національний університет внутрішніх справ і особисто Олександр Маркович. Сотні юнаків, які вирішили обрати професію правоохоронця, після закінчення Харківського національного університету внутрішніх справ стали професіоналами своєї справи і зробили гідну кар’єру.
90-ті роки ХХ століття – важливий етап у житті Олександра Марковича, пов'язаний із розбудовою незалежної України. І в цьому процесі він став одним з найактивніших учасників. Уперше обраний народним депутатом ще за радянських часів, свою першу каденцію Олександр Бандурка завершив уже як депутат Верховної Ради самостійної і незалежної держави Україна. Бурхливі події серпня 1991 року прискорили вихід України з Радянського Союзу. Зібравшись 24 серпня 1991 року на позачергове парламентське засідання, народні обранці проголосували за Акт проголошення незалежності України, активним учасником розробки якого був і Олександр Маркович Бандурка. За всі роки депутатської діяльності він узяв участь у розробці понад 150 законів України, серед яких Декларація про державний суверенітет УРСР від 16 липня 1990 року, Конституція України від 28 червня 1996 року. Величезний внесок О. М. Бандурка зробив у розвиток відомчої нормативно-правової бази МВС України. Зокрема, 20 грудня 1990 року було ухвалено розроблений Олександром Бандуркою спільно з кількома колегами закон України «Про міліцію» – один із найбільш стабільних законодавчих актів в історії незалежної України. Дата його ухвалення була професійним святом для сотень тисяч українських міліціонерів у минулому. Зі змінами Закон діяв упродовж майже двадцяти п’яти років – до підписання Президентом України Петром Порошенком закону України «Про Національну поліцію».
Олександр Маркович як яскрава, талановита й різнобічна особистість уміло поєднував різні напрями діяльності, обіймаючи високі та відповідальні посади: співголова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, заступник голови урядової комісії з питань протидії торгівлі людьми та незаконній міграції, голова Науково-експертної ради Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, член Наукової ради МВС України, Громадської консультативної ради з питань захисту прав дитини, Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права та багато інших.
До Верховної Ради України Олександра Бандурку обирали чотири рази поспіль від одного й того ж виборчого округу, до якого входили Дергачівський і Харківський райони Харківської області. Взявши на себе тягар вирішення десятків нагальних питань мешканців округу, що не розв’язувалися роками, народний депутат виконав усі свої передвиборчі обіцянки і навіть набагато більше. Тож у подальшому жителі цих районів нікого, крім О. М. Бандурки, не бачили як представника своїх інтересів у найвищому законодавчому органі держави. Олександр Бандурка переймався усіма питаннями виборців: відвідував промислові підприємства, аграрні господарства, заклади освіти і культури, влаштовував оперативні наради на місцях для найшвидшого вирішення питань, зустрічався з населенням, заглиблюючись у проблеми пересічних громадян. За всі роки депутатської діяльності кількість прийнятих особисто Олександром Марковичем виборців перевищила 85 тисяч. Жодне питання не проходило повз увагу депутата: відновлення роботи багатьох промислових підприємств, будівництво церков, комп’ютеризація та ремонт шкіл, дитячих садків, лікарень, відкриття амбулаторій, відновлення транспортного сполучення та багато іншого. Для ефективної роботи з виборцями на місцях в окрузі було створено 12 депутатських приймалень, розташованих у різних населених пунктах, де працювали досвідчені працівники-консультанти. У постійному напруженому режимі діяла центральна депутатська приймальня в Харкові. Понад десять тисяч депутатських запитів було підготовлено та відправлено в ті органи влади, від яких залежало вирішення питань, з якими зверталися виборці, а тисячам громадян надано безкоштовну юридичну консультацію.
Одне з найактуальніших на той час питань – газифікація Дергачівського району. Виконуючи накази виборців, за участі Олександра Марковича було газифіковано понад 90 % населених пунктів, будинки багатьох сімей підключено до центральної газової мережі. Тож скрізь можна зустріти людей, які з вдячністю згадують добрі справи Олександра Марковича, його турботу й щирість.
Творчим натхненням, невтомністю, працелюбністю Олександра Бандурки можна лише захоплюватися. Він багато досяг у своєму житті, ставши академіком Національної академії правових наук України, Міжнародної інженерної академії, Міжнародної кадрової академії, Заслуженим юристом України та Автономної Республіки Крим, Заслуженим працівником МВС, Почесним доктором Академії поліції Республіки Молдови, Академії поліції Латвійської Республіки, Почесним громадянином м. Харкова та низки інших населених пунктів, переможцем конкурсу «Ділова людина року», лауреатом Всеукраїнського конкурсу на краще професійне досягнення «Юрист року». Олександр Маркович проголошений Міжнародним біографічним центром Кембріджа (Англія) Людиною світу, за рішенням Комітету виборців України він став кращим депутатом українського парламенту, отримавши звання «Лідер народної довіри».
Олександр Бандурка удостоєний близько 50 державних і відомчих нагород, серед яких відзнаки МВС України «За бездоганну службу», «Хрест Слави», «Лицар звитяги», «За відзнаку в службі» І ступеня, «Закон і честь», «Законність, честь, професіоналізм», премії МВС України «За розвиток науки, техніки та освіти» І та ІІ ступенів, «За міжнародне співробітництво в правоохоронній діяльності», відзнаки Президента України – медаль «Захиснику Вітчизни», ордени «Князя Ярослава Мудрого» V і IV ступенів, він є повним кавалером орденів «За заслуги», має нагороди Української православної церкви – ордени «Святого Володимира» та «Дмитрія Солунського», Золоту медаль і почесні грамоти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, зарубіжні та міжнародні відзнаки – медалі Американського біографічного інституту США «Людина світу» й «Інтелектуальний лідер світу», орден «Незалежність України» Міжнародного академічного рейтингу «Золота фортуна», орден Міжнародної кадрової академії «За розвиток науки і освіти» та багато інших.
Завдяки неспокійній козацькій вдачі, активній громадянській позиції та небайдужості Олександр Маркович продовжує енергійно реалізовувати свої ідеї та задуми. Він – президент Західно-регіональної асоціації клубів ЮНЕСКО, президент Кримінологічної асоціації України, голова редакційних рад і колегій низки наукових фахових видань, які включені до міжнародних наукометричних баз даних («Наше право», «Верховенство права», «Європейські перспективи», «Право.ua», «Вісник Кримінологічної асоціації України» та ін.), член спеціалізованих вчених рад із захисту дисертаційних досліджень, є автором багатьох художніх і публіцистичних творів, членом Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, в якій багато років поспіль очолює правову комісію.
Завжди й у всьому надійним тилом Олександра Марковича була і є родина, атмосфера любові та взаємоповаги, яку дарують дружина, діти, онуки та правнуки. Вони підтримують його, пишаються ним і продовжують його справу.
