У Харківському національному університеті внутрішніх справ відбувся літературний конкурс творів серед курсантів та студентів з нагоди святкової дати – 100-річчя початку підготовки охоронців правопорядку в Харкові. Конкурс було організовано кафедрою українознавства факультету № 2.  

Нагадаємо, І місце посіла робота курсанта групи Ф3-105 Іванни Кубах, ІІ місце – курсанта групи Ф1-106 Андрія Мартовицького і ІІІ місце – курсанта групи Ф1-106 Юрія Борзих.

Ф3-105 Кубах Іванна

Моя майбутня професія – поліцейський

Ще у школі, коли ми стояли перед вибором життєвого шляху, нам розповідали про безліч хороших професій. Пам’ятаю, що їх понад сорок тисяч. Але з-поміж усього різноманіття я обрала одну, на мій погляд, найважливішу – професію поліцейського.

Не раз чула за спиною: «Для чого це їй? Вона ж дівчина. Це не жіноча справа…» Можливо, для когось і так. Але, напевно, через загострене почуття справедливості я зробила саме такий свідомий вибір. Тим більше, що цього року святкується 100-річчя підготовки охоронців правопорядку на Харківщині. У 1917 році відбулася Українська революція, одним з результатів, якої стала повна перебудова всіх органів влади. Ця перебудова торкнулася і відомств, в чиї завдання входили охорона громадського порядку і забезпечення державної безпеки.

Сьогодні в Україні на правоохоронців теж покладаються великі надії. Саме вони покликані захищати правопорядок у своєму місті, державі. Так хочеться жити у державі, де головним пріоритетом буде закон. Ми мріємо зламати усі старі стереотипи про «мусорів», «лягавих», «перевертнів у погонах», «хабарників»… Прикро, що у людей склалася хибна думка про цю настільки потрібну і вкрай важливу професію, а все через те, що суспільство закривало очі на брехню, наклепи, несправедливість, кумівство та перекручування закону.

Сьогодні я бачу великі перебудови у нашій країні. Змінюється і професія поліцейського, зокрема вимоги до її представників. І те, що наша прекрасна половина людства робить свій вибір на користь цієї професії, тішить. Бо жінка – вимоглива, відповідальна, працьовита, старанна і дисциплінована – сьогодні займає гідне місце поряд із чоловіками у мундирах. Хто, як не вона, дбає про мир, лад, спокій і затишок в оселі?

Подумки згадую свого дідуся, який працював у виправній колонії. Ще з дитинства він вчив мене, що зло неможливо перемогти злом, тому потрібно вчитися долати його добром і мудрістю. Тому такі якості, як справедливість, уміння переконати словом, приборкання агресії, принциповість, чуйність, бажання прийти на допомогу, я поважаю понад усе.

Знаю, що бути жінкою в погонах – непросте завдання. Ця професія вимагає відповідальності, здатності логічно мислити, абсолютного знання законів та вміння давати їм правильне трактування, фізичної витривалості, хорошої реакції, сили волі. У поліцію випадкові люди не йдуть. Тут служать тільки за покликанням. Бути правоохоронцем - це не просто робота, це стан душі, своєрідний хід думки і спосіб життя. Поліцейські живуть, можна сказати, Божою ласкою, щодня зазираючи в очі смерті. Справжні правоохоронці завжди там, де найважче. Я вважаю, що багатогранність особистості, непідкупність, чесність і добросовісність сучасного поліцейського повинні зробити його знаною людиною як серед високопосадовців, так і серед простих громадян. Я хочу, щоб в нашій країні пишались усіма, хто береже честь мундира, щоб поліцейський був зразком особистої порядності і принциповості.

Передбачаю, що у майбутньому буде досить нелегко. Все через постійний брак часу для остистого життя, затримки допізна на роботі. Та й імідж цієї професії поки що не на високому рівні. Кожного дня треба буде доводити, що ми, дівчата, можемо бути не лише окрасою, а й суттєвою допомогою чоловікам у професії. Та попри всі складнощі, ми аж ніяк не поступаємося чоловікам  у прагненні присвятити себе захисту спокою і порядку в країні. Навпаки, все це певним чином підсилює бажання щось змінити, стати кращою, сильнішою духом, бути дійсно корисною людям, професії, державі.

І нехай недосконалі, але щирі, від душі написані рядки схвилюють кожну жінку, яка обрала таку важливу місію – охороняти порядок в своїй країні:

Вірю, що нас не зламають ні ризик, ні страх,

Суворі накази щоденні.

Не зникне усмішка на ніжних устах,

Радітимуть очі натхненні.

Не згасить відвага красу і тепло,

І ласку велику – сміливість.

Ми подаруєм безмежну любов

І серця гарячого щирість.

Я знаю, що важко іти до мети,

І зло на шляху зустрічати,

Та ми залишились такі, як завжди:

Сестра, щира подруга, мати.

Ми гордо, сміливо і чесно пройдем

Тернистий цей шлях європейський.

Так, це лиш нелегка робота. А я?

Я – жінка, я – поліцейський!

Ф1-106  Мартовицький Андрій

Моя професія – правоохоронець

У кожної людини з дитинства є своя мрія про майбутню професію. Професій у світі дуже багато, але обрати єдину, що стане справою всього життя, не дуже просто.

До цього питання слід поставитися серйозно і відповідально. Ось і у моєму житті настав той момент, коли довелося вирішувати, де саме мені слід продовжувати здобувати освіту. Я прийняв рішення навчатися у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Мій вибір не був випадковим, як це може здатися на перший погляд. Цей навчальний заклад має давню, майже сторічну історію та традиції щодо підготовки кваліфікованих кадрів на Харківщині для боротьби із злочинністю в Україні.

Крім того, із раннього дитинства перед моїми очима був приклад моєї матері, Олени Василівни, яка працювала слідчим в органах внутрішніх справ. Я спостерігав, як самовіддано вона ставиться до своєї роботи, практично постійно нехтуючи своїм особистим часом та щиро вболіваючи за улюблену справу. Якою б важкою не була її робота, я жодного разу не чув від неї скарг про те, що вона жалкує про свій вибір професії. Навпаки, вона завжди з гордістю говорила: «Я слідчий і я дуже люблю свою роботу!». І це були не просто слова, а це вона підтверджувала щоденно самовідданою працею і професіоналізмом, про що свідчать її численні відзнаки за бездоганну службу. Я дуже пишаюся своєю мамою!

Обрана мною професія правоохоронця – одна х найпочесніших у світі. Отримати диплом – це ще не все, що потрібно від людини, необхідно стати справжнім фахівцем своєї справи. Ця професія потребує від людини знань, умінь, навичок, мужності, сили волі, толерантності та людяності, якісної фізичної підготовки.

Професіоналізм та людяність – це найголовніші риси, що необхідні в моїй майбутній професії. Незважаючи на численні стереотипи, що склалися у нашому суспільстві, до правоохоронця ставляться серйозні вимоги, невідповідність яким негативно вплине на ефективність роботи.

Бути правоохоронцем – це значить цілодобово забезпечувати безпеку громадян у різноманітних складних ситуаціях, водночас підтримуючи на високому рівні довіру населення, що є одним із основних критеріїв роботи правоохоронця.

Ще одна важлива риса, що, на мій погляд, повинна бути притаманною людям, що обрали професію правоохоронця, - це чесність. Тільки з нею людина спроможна робити справедливі вчинки і приймати законні рішення.

Я впевнений щодо себе! Я вірю у краще майбутнє моєї Батьківщини! Ми знаємо, що поліція завжди відігравала важливу роль в житті України. А рівно століття з початку підготовки правоохоронців на Харківщині – це гарний привід показати, що за поліцією сила закон і порядок, а також обов'язок і можливість захищати громадянина і країну.

 Я сподіваюсь, що після навчання і я зроблю свій позитивний внесок у становлення нової поліції України!

Ф1-106  Борзих Юрій

Моя професія – правоохоронець

Ось і настав момент істини. Я випускник, цього року закінчую школу. Переді мною відкривається безліч доріг. Як зробити правильний вибір? Як не схибити?

Якось я побував на Дні відкритих дверей у Харківському національному університеті внутрішніх справ і зрозумів, що хочу продовжити навчання саме тут. Саме звідси, з цього навчального закладу, починається історія становлення поліцейського як фахівця.

 Хочу стати поліцейським… «Чому?» - запитаєте ви. Дійсно, чому?... Це бажання народилося ще в дитинстві. Думаю, для кожного хлопчика поліцейський – це певний духовний орієнтир, зразок поведінки, моральний ідеал. На думку спадає всім відомий радянський мультфільм «Дядя Стьопа – міліціонер», в якому перед нами постає сміливий, мужній, трохи сором’язливий, але завжди готовий допомогти людям правоохоронець. Можливо, саме цей добрий мультфільм на мене вплинув, можливо інші кінострічки та художні твори, але мені захотілось бути причетним до тих людей, які в усі часи, якими б важкими вони не були, відважно і чесно, часом навіть ціною власного життя, виконували свій обов'язок перед громадянами своєї країни.

У моєму житті є дві людини, що справили на мене величезне враження, змусили звернути увагу на професію правоохоронця. Перша і, мабуть, головна людина, котра зробила на мене великий вплив, - це мій близький родич Ігор Жиров. Коли промовляю слово «поліцейський», перед очима зразу постає його образ. Я ніколи в житті не зустрічав настільки принципової людини, недарма його називають в нашій сім’ї «правильним». Саме він прищепив мені повагу до закону, яким би він не був. «Служити закону – вища мета працівника поліції», - говорив він, і я ані на секунду не сумнівався в правильності його слів. Неодноразово він брав участь у бойових діях, ризикував своїм життям в ім’я законності і суверенності нашої країни, тому йому завжди прикро чути на свою адресу образливе слово «мент».

Другий образ, що виховав у мені любов і повагу до професії правоохоронця, це Гліб Жеглов – легендарний детектив вітчизняного кінематографа. Знаменита фраза – «злодій повинен сидіти у в’язниці» - не тільки візитна картка Жеглова, а й вияв ставлення до справи. Він, на мій погляд, є втіленням всіх якостей, якими повинен володіти правник. Саме цей персонаж гармонійно поєднав розум, кмітливість, терпіння, величезну любов до своєї професії і жагу справедливості.

Дуже прикро бачити те, як люди, що склали Присягу, обіцяли привселюдно вірою і правдою служити народові, закону і державі, порушують її, використовуючи дану їм довіру і владу в своїх інтересах. Я вважаю, що кожен має право на помилку, але завдання поліцейського – дати людині право на духовну реабілітацію.

За останні 20 років наша країна пережила величезні потрясіння і тому образ поліцейського піддавався сумніву. Але віра в те, що правоохоронець – це символ законності і правопорядку, залишилася.

Я хочу стати справжнім поліцейським, щоб наслідувати ідеалам, що сформувались у дитинстві, служити зміцненню державності та законності, носити горде звання – «Син Вітчизни».