Чорнобиль… При кожному згадуванні цього слова набігає страх, робиться страшно та моторошно.

26 квітня 1986 року світ назавжди запам’ятає як день, коли сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. О 1:23 за київським часом під час експериментів, пов’язаних з режимом роботи турбогенератора, вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС. Сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж під час вибуху бомби в Хіросімі 1945 р.. Від вибуху і при гасінні пожежі, що тривала близько 10 днів, загинула 31 особа і понад 200 осіб було госпіталізовано. За неофіційною статистикою в Україні померло не менш ніж 15 тисяч людей, які були уражені в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

Відголос трагедії…

Рівно тридцять два роки тому на плечі українського народу звалилася страшна трагедія, яка сталася на четвертому блоці Чорнобильської атомної станції у місті Прип’ять. Першими на приборкання «мирного атому», який вийшов з-під контролю, стали пожежні. Їм на допомогу поспішили працівники апарату МВС України та Київського гарнізону.

У перші часи вибуху реактора першочерговими завданнями міліції була евакуація населення з міста Прип’ять і розташованих поблизу нього міст, охорона об’єктів та створення санітарно-обмивочних пунктів. У цей дуже складний для країни час світ затамував подих в очікуванні, як швидко Україна впорається з цією страшною трагедією. Уже з перших днів катастрофи громадяни колишнього Радянського Союзу об’єднали зусилля і, незважаючи на страшну небезпеку, стали до її ліквідації, тим самим захистивши мільйони людей від трагічних наслідків аварії. Хоча на ліквідацію аварії була задіяна велика кількість громадян з різних куточків Союзу, проте основна небезпека лягла на плечі народу України, пожежних, правоохоронних органів, військовослужбовців.

Безмежний патріотизм, любов до своєї Батьківщини та небездушне ставлення до майбутньої долі свого народу допомогли українському народові подолати цю страшну трагедію.

Перебуваючи безпосередньо в зоні катастрофи, мені не доводилось чути, щоб хтось із працівників міліції, військових та пожежних відмовлявся виконувати завдання, пов’язані з ліквідацією аварії.

Хочу підкреслити, що почуття відповідальності, відданості справі було властиве кожному працівнику міліції при виконанні спеціального завдання в 30-кілометровій зоні.

Якими жахливими не були б обставини, працівники правоохоронних органів завжди знайдуть у собі сили та мужність прийти на допомогу, запобігти лиху та знешкодити його наслідки. Це – їхній борг перед людьми.

(За матеріалами періодичного видання «Оперативник» факультету № 2 (кримінальної поліції) Харківського національного університету внутрішніх справ)