...У цей весняний день хочеться читати її проникливі, сповнені надії і спокою ліричні вірші. «Про дві мене, прозорі від безсонь», про «музику беріз» і про «любов і літо без тривог»... Багато хто сьогодні так і зробить — відзначить день народження улюбленої Поетеси читанням віршів. Поезія звучатиме у різних містах різними голосами — читатимуть школярі, студенти, письменники, журналісти, всі прихильники творчості письменниці...
Адже Ліна Костенко — безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх боків.
Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору.
Усе це — про Ліну Костенко.
Вона відверто іронізує над тими, хто постійно прикладає до її імені патетичні визначення типу "совість нації", "моральний авторитет" чи навіть "залізна леді", та імідж, як то кажуть, склався давно. Передусім — із її вчинків...
У 1965-му вона разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими помітними діячами культури й науки надсилає до ЦК КПУ та ЦК КПРС лист-протест проти арештів української інтелігенції з вимогою зробити розгляди судових справ публічними.
У 66-му вирушає до Львова — підтримати в суді майбутніх дисидентів Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську та братів Михайла і Богдана Горинів, яким інкримінують "антирадянську діяльність та пропаганду".
У 67-му у Львові відбувся ще один суд, на якому була присутня Костенко — тепер уже над Чорноволом. Потім — ще один протест, цього разу проти введення радянських військ на територію Чехословаччини.
За підтримку дисидентського руху "крамольну" поетку негласно заборонили друкувати, чим прирекли на вимушене мовчання, яке тривало 16 років. Це довше, ніж у Анни Ахматової, яка "мовчала" 12.
Протягом цього часу про те, аби надрукуватись, годі було й мріяти. Найпопулярніший нині твір Ліни Василівни — роман у віршах «Маруся Чурай» — пролежав на полиці до 1979-го. Його назвали "надміру затягнутим та нецікавим радянській людині".
Але коли нарешті крига скресла і роман з’явився у книгарнях, восьмитисячний наклад розмели за декілька днів: черги за «Марусею» стояли такі, наче в голодні роки за хлібом…
Без пієтету й реверансів перед можновладцями — непроголошене кредо письменниці, якому вона не зрадила й після набуття Україною незалежності.
Чого вартий лише випадок у 2005-му, коли новообраний президент Віктор Ющенко намагався вручити Ліні Василівні «Героя України». Якраз до 75-річчя, 19 березня.
Від «Героя» Костенко відмовилась категорично – і той її аргумент також став крилатим і часто цитованим висловом: «Політичної біжутерії не ношу». Не стала носити й її світсько-тусівочної: згодом відмовившись від нагороди «Золотий письменник України».
Ліна Костенко, яку небезпідставно називають відлюдницею, після смерті чоловіка мовчала ще 10 років, тримаючись осторонь від усього, що зветься "навколомистецьким колом".
Проте у 2010-ому знову повернулася в літературний процес – із романом «Записки українського самашедшого», а згодом — із конспектом лекції «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала». Їх читали та обговорювали усюди. Проте як попередження, як сигнал — чомусь не сприйняли.
Чи не час перечитати знову?
У кожного свій Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Так само в кожного і своя Ліна Костенко. Адже геніями не призначають, ними стають...
Ми всі щиро вітаємо з Днем народження Ліну Костенко, бажаючи щедрих Божих благодатей на життєвій дорозі й успіхів у всіх починаннях!

Доцент кафедри українознавства, кандидат філологічних наук, доцент Вікторія Перцева
ВЗГ ХНУВС