Харківський національний університет внутрішніх справ постійно опікується своїми ветеранами, які працювали в університеті, багато років віддали службі в органах внутрішніх справ, захищаючи права та свободи людей. Напередодні травневих дат – Дня пам’яті та примирення та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – вітали ветеранів курсанти та студенти університету, Сумської філії, Кременчуцького льотного коледжу. Курсанти університету разом із керівником ГО «Об’єднання ветеранів ОВС ХНУВС» Сергієм Кацалапом відвідали ветеранів. 

За словами ректора університету полковника поліції Дмитра Швеця, надзвичайно важливо не втрачати зв'язок поколінь, піклуватися про людей, на чию долю випали роки лихоліть та тяжких випробувань. Вони зробили усе необхідне як на фронті, так і в тилу для перемоги над нацизмом, а після війни самовіддано працювали, піднімаючи державу з руїн.

Сьогодні вони у поважному віці, але й досі в строю, тримаються і згадують як важкі часи, так і світлі сторінки життя. У кожного – своя доля, своя історія, пов’язана зі службою в правоохоронних органах. Іван Кошелєв, щоб отримати юридичну освіту та вступити до Харківського юридичного інституту, кілька років працював шахтарем на Луганщині, щоб заробити грошей, адже у голодні повоєнні роки розраховувати на підтримку рідних не доводилося. Євген Вискребенцев, понад 30 років відпрацювавши в органах внутрішніх справ на різних посадах, згодом ділився професійним досвідом з представниками Афганістану та В’єтнаму, які набували знань у харківській Школі міліції. Для Євгена Богатих – випускника танкового училища – війна розпочалася на Курській дузі й закінчилася у 1944 році, коли у боях на території Латвії, він був важко поранений, довго лікувався та отримав інвалідність. Проте, молодому чоловіку, який був майстром спорту з плавання, займався водним поло, пройшов війну, не пристало пасувати перед труднощами. Він зняв інвалідність, щоб за прикладом батька стати правоохоронцем. 37 років Євген Митрофанович віддав службі в органах внутрішніх справ. З теплом і вдячністю згадує ті часи, своїх колег, з якими працював пліч-о-пліч багато років.

Сьогодні вже не таким міцним є здоров’я, нагадують про себе застарілі рани, а долі цих та багатьох інших людей стали віддзеркаленням найяскравіших і найболючіших подій, які відбувалися в нашій державі, і про які ми, наступні покоління, уже дізнаємося переважно з підручників. Цінуймо тих, хто поруч із нами, тих, хто, незважаючи на випробування і втрати, вижив, вистояв, щоб радіти життю й бути щасливим.

ВЗГ ХНУВС