Смертельна загроза XXI століття, яку людина не здатна помітити, побачити, почути, відчути – це радіація. Вона невидима, не має запаху, кольору, смаку, але підступно дає про себе знати страшними незворотними змінами в оточуючому просторі, згубно впливаючи на все живе, і перш за все, на людину.

При слові катастрофа ми уявляємо собі подію з трагічними наслідками. Але за такою короткою характеристикою стоять людські долі. Коли ми чуємо слово катастрофа, трагедія неусвідомлено згадуємо події 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції, спогади про які пронизують серце гострим болем. Чорнобильська трагедія – найбільша техногенна катастрофа планетарного масштабу за всю історію ядерної енергетики, яка змінила не тільки радіаційну обстановку, екологію, але і долі людей. Ця трагедія «нагадує» про себе новим і новим поколінням, а її справжні масштаби та наслідки усвідомлюються з кожним роком все більше. Видима катастрофа минула давно, але її невидимі наслідки дають про себе знати і по сьогоднішній день.

Чорнобильський смерч залишив після себе вщент вигорілу землю, «мертву зону», опустілі будинки, біль і порожнечу в серцях і душах людей, скалічивши їх здоров’я та долі…

Але життя триває. 35 років минуло після трагедії. Рани ще болять, однак потроху загоюються і цим ми зобов’язані тим людям, які в буквальному розумінні цього слова закривали нас собою від страшної біди. Вони йшли у вогонь, у пекло, незважаючи на смертельну небезпеку. Їх подвиг – це взірець людської мужності, героїзму та самовідданості, що навіки залишиться в народній пам’яті. А вона невмируща. Ми пам’ятаємо і низько вклоняємось всім ліквідаторам, які горіли в зоні лиха, солдатам атомного фронту, які заради спасіння нашої землі віддали своє життя і здоров’я.

Нелегкі часи зараз переживає наша держава. Всесвітня пандемія та її наслідки, воєнний конфлікт на сході країни, глибока економічна криза, реформування багатьох сфер суспільного життя висуває нескінченний ряд проблем та задач, які потребують вирішення. Однак ми не маємо жодного морального права залишити чорнобильців один на один зі своїми численними проблемами та потребами, болем, відчаєм, зневірою.

Нажаль, лише напередодні роковин трагедії ми згадуємо про людей, які віддали своє життя і здоров’я заради нас, майбутніх поколінь, відвідуємо пам’ятники, показуємо фільми... Кожному з нас слід розуміти, що планета наш дім, і ми маємо пам’ятати тих, хто його боронив в минулому, захищає зараз і виховувати наших дітей в дусі людяності та вдячності, в священних традиціях наших предків, християнських заповітів.

Ми не маємо права забувати тих, хто виконував свою роботу не заради титулів, слави, грошей і кар’єри, а заради нашого спасіння і спасіння наших дітей.

Вони чекають від нас поваги і вшанування, допомоги і звичайного людського розуміння, співчуття.

Ми, сьогоденне покоління, заради якого ліквідатори йшли в полум’я, не знаючи чи повернуться звідти, не маємо права на байдужість, і якщо наша підтримка, віра, допомога потрібна нашим співвітчизникам, яким ми багато чим зобов’язані, то ми повинні об’єднатися і долучитися до благодійної ініціативи і наші серця обов’язково наповняться теплом і самоповагою.

Давайте допоможемо разом!

 ВЗГ ХНУВС