Вікопомний січень 1918 року... Уже 10 місяців тривала Українська революція. Було повалено владу російського царату, відновлена державність України у формі Української Народної Республіки, створені місцеві органи влади, відбувалася українізація освіти та культури, але новий ворог стояв біля кордонів України – російський більшовизм. Військова потуга нової української держави була незначною і потрібна була допомога свідомої національної громадськості, щоб відстояти у борні відтворену незалежність.

Уряд УНР звернувся по допомогу до українського студентства: «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-„большевицька“ грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані». На зборах студентів молодших курсів Київського університету Св. Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського куреня Січових Стрільців.

24–27 січня 1918 р. запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Українські війська, враховуючи несприятливі військові обставини та свою малочисельність, відступили до станції Крути. На їхню підтримку було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Богдана Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів і 20 старшин (офіцерів) та першу сотню (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. До них приєдналися ще близько 80 добровольців із підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина. Вранці 29 січня 1918 р. розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону московських і петроградських червоногвардійців. Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати більшовиків складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир українського загону Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на ст. Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Наймолодшим полеглим було по 16 років. Утрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих.

Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.

На похороні в Києві голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями. Невипадково, що такій героїчній і трагічній події присвятили своє натхнення багато українських поетів. Ось що писала про Героїв Крут поетеса Леся Храплива-Щур (1962 р.):

Немає слів, нема пісень,

Щоб нам славити Вас, герої,

Що у важкий, кривавий день

В зневірі не зложили зброї.

У бою під Крутами оборонці української державності, незважаючи на непоправні втрати, досягли тактичного воєнного успіху. Наступ ворога було призупинено і здійснено організований відступ, із зруйнуванням колій і мостів. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Шлях до столиці України (хоч і на нетривалий час) закрили власними тілами зовсім юні люди – ті, які могли б іще довго жити, кохати, творити. Але вони, взявши в руки зброю, віддали найдорожче – своє життя і полягли за майбутнє Батьківщини у нерівному бою. Цей подвиг героїв Крут у наші часи можна порівняти з подвигом захисників Донецького аеропорту – «кіборгами» у 2014-2015 рр. Пам’ятати своїх героїв дуже важливо, адже вони – це ті кращі з кращих, яких ми втратили, і які є нашими національними символами, нашим прапором.

До наших днів дожив лише один учасник бою під Крутами – Матвій Данилюк, який прожив понад 100 років (1892-1994). Він дочекався відновлення незалежності України у 1991 році, зустрівши її у селі Ватин Волинської області.

2006 року на місці бою під Крутами встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою (1998 р.) Монетний двір випустив в обіг пам'ятну монету. На початку 2012 р. на місці дерев'яного хреста на Аскольдовій могилі було встановлено справжній пам'ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата зі святого Євангелія – «Найбільша любов життя покласти за друзів». Показово, що пам'ятник встановили не високопосадовці, а звичайні українці. У Харкові 29 січня 2016 р. на будинку по вулиці Феєрбаха 1а, з'явився стінопис, присвячений героям бою під Крутами. 2019 року вийшов історичний фільм «Крути 1918», присвячений 100-річчю битви під Крутами.

Бій під Крутами – трагічна і важлива подія в історії нашої Батьківщини, яка нагадує про боротьбу за незалежність України, за право мати свою державу. Історія повторюється – сьогодні ми продовжуємо відвойовувати та захищати нашу землю.

Завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін факультету № 6 доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Володимир Греченко