Якось одного літнього ранку, досить далекого тепер 1989 року, я підійшов до станції метро «Університетська» у Харкові. Біля самого входу до метро стояв якийсь чоловік і тримав у руках плакат з написом «Хай живе Конотоп!». Повз поспішали кудись у своїх справах харків’яни, гостинно усміхаючись цій людині, яка чомусь задумала рекламувати, як вони міркували, тут своє рідне місто. «Ну, що ж, – думав, мабуть, кожен із них, – хай живе і квітне Конотоп, ми ж не проти». Так подумав спочатку і я, але згодом пам'ять підказала, що справа тут не в місті Конотоп взагалі, а в тій історичній події, яка відбулася в ці дні під Конотопом багато років тому (тоді це було 330 років).

Після смерті славетного гетьмана Богдана Хмельницького (1657 р.) Україна переживала період нестабільності та неспокою, який історики називають Руїною. Московське царство прагнуло скористатися цією ситуацією, активно втручаючись у внутрішні справи Гетьманщини, не дотримуючись Переяславських статей 1654 р. Восени 1658-го, після того як гетьман України Іван Виговський уклав із Польщею Гадяцький договір (передбачалося, що Україна отримає рівноправне місце у Великому князівстві Руському поряд із Польщею та Литвою), Московія перейшла до збройного вторгнення. Армія воєводи Григорія Ромодановського з’єдналася з ворогами Виговського і захопила Миргород, Лубни, Пирятин і вирізала не тільки прихильників гетьмана, але й грабувала мирне населення. Літописець того часу так описує пограбування Ромодановським Конотопа: «Він зустрів процесію від громадян міста, помолився і перехрестився перед ними по-християнськи, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи і сказав, «що: винуватого Бог знайде, а війська треба потішити і нагородити за праці, в поході понесені».

Ворогів вибили з України наприкінці 1658-го. Пропозицію боярина Олексія Трубецького про переговори Іван Виговський відкинув, саркастично зауваживши, що «вкрай небезпечно з боярами зустрічатися – можна й голову втратити при таких зустрічах».

Навесні 1659-го в Україну знову вторглася московська армія (її чисельність була 50 тисяч). Московіти зруйнували Срібне, Борзну, передмістя Ніжина, однак застрягли під Конотопом, облогу якого розпочали 11 квітня 1659 р. (Тут і далі дати даються прийнятим тоді «старим стилем»). Укріплення Конотопа не були досить міцними та й узагалі, за військово-інженерними мірками того часу, місто не було фортецею; єдині укріплення – земляний вал та палісад з ровом. За деякими оцінками тільки під час облоги Конотопа московські війська втратили близько 10000 осіб.

Це дало змогу Івану Виговському мобілізувати українське військо (16 тисяч) та залучити на допомогу 30-тисячне військо кримського хана Мухаммед-Гірея ІV. 24 червня 1659-го Виговський розбив передовий загін московської армії біля села Шаповалівка і підступив до Конотопа. Вирішальна битва розпочалася 27 червня, коли гетьман з маршу атакував військо Трубецького і раптовим ударом захопив велику кількість коней. Наступного дня навздогін за Виговським рушила 30-тисячна кіннота Семена Пожарського, який переправився через річку Соснівку й отаборився. Тим часом загін Степана Гуляницького зруйнував переправу і загатив річку. Вранці 29 червня козаки атакували табір Пожарського, після чого імітували відступ. А коли ворог полишив табір і опинився у вузькому яру, із засідки нанесли потужний удар загони кримських татар. Московське військо було оточене і майже все знищене протягом дня.

Вважається, що в Конотопській битві загинуло до 30 тисяч московітів, ще 15 тисяч потрапили в полон (зокрема, сам Пожарський і десятки знатних воєвод). Спостерігаючи такий погром, Трубецькой спішно зняв облогу Конотопа і ввечері почав відступ. Козаки й татари переслідували втікачів аж до московського кордону. Московитами були втрачені артилерія, скарбниця, обоз, бойові знамена.

«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська, – із сумом констатував російський історик ХІХ ст. Сергій Соловйов. – У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву… Після здобуття стількох міст, після взяття литовської столиці Москва затремтіла за свою власну безпеку; у серпні з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар із боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль» – так писав один з найвідоміших російських істориків, якого абсолютно неможливо звинуватити в проукраїнській чи антиросійській позиції.

Але скористатися перемогою під Конотопом не вдалося через несприятливе внутрішньополітичне становище та провокації промосковських сил у тилу. Конотопська битва залишалася довгий час забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася, бо правда про події під Конотопом розвінчувала багато великодержавних міфів. Історики виділяють такі позитивні наслідки цієї битви:

- по-перше, Конотопська битва в допомогла відкинути ідею «багатосотлітнього прагнення українського народу об'єднатися з російськими братами»;

- по-друге, в Конотопській битві Україна здобула перемогу над московським військом, створивши важливий прецедент та довівши свою військову потугу;

- по-третє, в Конотопській битві українці зруйнували російський міф про те, що «в історії росіяни ніколи не воювали з українцями»;

- по-четверте, Конотопська битва зруйнувала міф про нездатність українців до власного державного будівництва;

- по-п'яте, Конотопська битва засвідчила цивілізаційний вибір України – до Європи.

Уперше після проголошення незалежності України, цю подію патріотичні рухи відзначили у 1995 році. У 2008 р. було прийнято рішення про масштабне відзначення 350-річної роковини Конотопської битви, зокрема з участю державних структур. В лютому того ж року в с. Шаповалівка, на місці битви був встановлений хрест і капличка. Також було відкрито експозицію присвячену битві.

На тлі цих заходів відбувся обмін нотами російського та українського МЗС. Російська сторона звинуватила Україну у «втягуванні українського народу у штучне та надумане протистояння з Росією». У той самий час українське МЗС відзначило, що святкування історичних дат є виключно внутрішньою справою і правом України на історичну пам'ять і не спрямоване проти інших держав.

У містах Рівне, Суми є вулиці Конотопської битви. У Києві - площа Конотопської битви.

Конотопська битва є прикладом мужності, героїзму, військової звитяги, полководської майстерності українського війська. Вона є натхненним прикладом для воїнів та молоді сьогодення, свідоцтвом непереможного духу українського народу, особливо сьогодні, у дні жорстокого протистояння з московською ордою.

Сучасний український поет Євген Федчук так написав про цю подію:

«Отак от виліз боком Конотоп
Тим москалям, що хваляться постійно,
Мов виграють із ким завгодно війни.
А тут їм, бач, дали добряче в лоб».

Завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін,
доктор історичних наук, професор,
заслужений працівник освіти України Володимир Греченко