11. Життя у руїнах
До війни населення Руських Тишків становило 1800 осіб. Наразі там проживає близько 300 людей. «Рашисти прийшли і все зруйнували, усе життя наше забрали, – розповідає мешканка села Любов Маслова. – Більше двох місяців ми б тут не вижили. Вони п’яними були й пляшки на мій город викидали. Але їм і слова не скажи – можуть застрелити». Маслови розповідають, як військові росіяни приїхали в село й обстрілювали Харків та навколишні ліси фосфорними ракетами, спалили ліс та будинки місцевих. Коли жителі почали гасити пожежу, по них почали стріляти, тому люди були змушені відступити. Тож пожежа забрала житло… Олександр, син Любові Маслової, зазначає, що горіло навіть залізо – такою була пожежа… Про життя села Руські Тишки в окупації дивіться у фільмі «Життя у руїнах». Харківський прес-клуб продовжує фіксувати злочини, скоєні окупантами на території Харківської області в межах проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна».
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=DGCQ2sU66c0&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=5
12. Історія художника Ваткіна
Село Черкаські Тишки розташоване на північний схід від Харкова. У перший же день повномасштабної війни його захопили російські військові. Майже пів століття мешкає в ньому герой нашого фільму – український художник-імпресіоніст, майстер абстракції та кольору Юрій Ваткін. Історію його життя в окупації записали учасники проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна», які збирають докази злочинів, скоєних російськими військовими на території Харківської області. - У Черкаських Тишках я живу 46 років, приїхав туди, коли мені було два роки, – розповідає Юрій Ваткін. – Але російське вторгнення знищило все моє життя, і моє майбутнє. Художник пережив окупацію разом із сином. Він провів для журналістів Харківського прес-клубу невелику екскурсію подвір’ям, де колись був його чудовий будинок, збудований за власними кресленнями, та надвірні споруди. «У цьому будинку ми ховалися під час обстрілу, – розповідає Юрій. – Були «прильоти» прямо у двір. Була машина, вона пошкоджена. Летіли фосфорні снаряди, і ось це все згоріло…».
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=gyJ89W5k0HU&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=4
13. Ізюм. Хроніка апокаліпсису
Художниця Наталія Самусь в дитинстві жила в Ізюмі. Вона першою приїхала з фотокамерою до рідного міста після його звільнення від російської окупації, щоб зафіксувати злочини армії Путіна. Наталія розповідає: "З боку нижнього міста стоять дві пятиповерхівки, майже зруйновані. Там немає по пів будинку! Я, коли закриваю очі, то ніби чую голоси людей, які там загинули… Під час окупації тут у людей не було їжі, світла, газу, води…. Це була і зима, і літо, і весна, — це був жах! Щоб якось витримувати, вони робили написи на кожному під’їзді. Там було написано: "ЛЮДИ. ДІТИ". Для того, щоби не було руйнувань, убивств. Але це не зупиняло". Директорка Ізюмської міської центральної бібліотеки Оксана Завгородня — свідок вторгнення російської армії в Ізюм: «…нас бомбили зверху. Зруйновані були мости. І ми залишилися відрізаними від частини міста. Люди жили у підвалах. З 10 по 15-те березня у нас уже не було ані світла, ані води. Ми ходили, шукали воду по підвалах...». Брата бібліотекарки Тетяни Ляхової окупанти вбили після тортур, бо він був «атошником». П’ятнадцять кульових ран, і десь 12 ножових! Розрізаний повністю пах! Залишилось у нього четверо дітей. Жителі Ізюмщини, які пережили справжній геноцид з боку російської федерації, ніколи не забудуть злочини окупантів, скоєні в Ізюмі.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=sjixowtNJwY&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=3
14. Розстрільний список
Сенсаційна інформація про "розстрільні списки Кремля" в суспільстві з'явилася раптово, напередодні війни, хоча на рівні міфів і гіпотез вона існувала вже давно. Начебто до таких списків внесено громадян України, які мають авторитет у суспільстві, наділені певною владою, володіють важливою інформацією та мають вплив. Тож вони, на думку окупантів, повинні або працювати на росію, або підлягають знищенню. Цю конспірологічну теорію про списки важливих для ворога людей з числа правоохоронців перевіряли журналісти в рамках реалізації проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна». Отже, чи існували насправді такі списки? Чи підлягали люди переслідуванню та фізичному знищенню? Відповідь шукаємо в селі Норцівка, що за 30 км від Балаклії. Злочинні сліди росіян пов'язані з полковником Національної поліції України у відставці, колишнім керівником одного з підрозділів управління по боротьбі з організованою злочинністю в Харківській області Євгеном Тараном і його сестрою Аллою, яка тимчасово мешкає у німецькому містечку Лімбург.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=EwAAm84XULg&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=2
15. Остання книга письменника Вакуленка
Фільм присвячений Володимиру Вакуленку – українському прозаїку, поету, учаснику Революції Гідності, волонтеру та активісту, який став жертвою російських окупантів. Він ніколи не приховував своїх переконань. Конфліктував з іншими через мову, був принциповий, а ще дуже любив дітей, писав для них вірші та казки. Мав двох синів від різних шлюбів. Віталій – менший, з особливостями розвитку. Володимир його виховував самостійно. У рідному селі Капитолівці, біля Ізюма, війна розпочалась із масованих бомбардувань. Будинок, де жив Володимир із сином та батьком, увесь потрощений від ударів касетними боєприпасами. Улітку 2022 ворожий танк в'їхав у двір Вакуленків. 23 березня 2022 року до них додому прийшли російські військові, вилучили книжки, забрали Володимира із сином. У той день його сильно побили та після трьох годин допиту відпустили додому. Наступного дня, 24 березня, ті ж самі військові забрали письменника знову. Живим Володимира рідні більше не бачили. Пізніше його тіло виявили у масовому похованні поблизу Ізюма. Більше тижня тривала ексгумація понад 400 тіл чоловіків, жінок і дітей. Саме тут під номером 319 був похований дитячий письменник Володимир Вакуленко. Це підтвердили результати експертизи ДНК. Експерти виявили у тілі дві кулі. Про злочини окупантів дивіться у фільмі Харківського прес-клубу в рамках проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна».
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=PcPMMzBflVg&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=1
16. Підступний ракетний удар
Ішов шостий день нападу Росії на Україну. Ракетний удар по серцю Харкова – приміщенню ХОДА – росіяни завдали 1 березня о 8-й ранку, після завершення комендантської години. Удар припав на фундамент приміщення, тож постраждала адміністрація, навколишні будівлі, зокрема консульство Словенії, Державний інститут з проєктування підприємств коксохімічної промисловості тощо. В ОДА зруйновано перекриття, вибиті вікна, стеля, залишилися тільки стіни. Ракет було дві. Одразу після обстрілу волонтери виявили кількох загиблих, потім кількість жертв значно зросла. За офіційними повідомленнями ДСНС, з-під завалів врятували шестеро осіб, поранення отримали близько 20, загинули 29 осіб. Стріляли з Бєлгорода та зі стратегічного бомбардувальника-ракетоносця Ту-22, який того дня випустив по Харкову 16 ракет класу «повітря-поверхня». Керівник Харківської області Олег Синєгубов напише: "Такі атаки - це геноцид українського народу, це військовий злочин проти мирного населення!" Головні герої фільму – учасники й очевидці тих подій. Олександр Асеєв та Юрій Полянський прийшли в Харківську обласну адміністрацію добровольцями, охоронцем і водієм. Ірина Костенко спочатку допомагала на кухні, потім працювала медичною сестрою. Як і багато інших харків’ян, волонтери хотіли допомагати іншим і своїй країні. Вони особисто бачили всі ті злочини, які скоїли російські окупанти щодо мирних українців.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=DzXpcWldxLw&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=6&t=70s&pp=iAQB
17. Рай, перетворений на пекло
У передмісті Дергачів на Харківщині йшли дуже жорстокі бої. У місто окупантів не пустили. Але в Руську Лозову вони прорвалися десь після тижня кровопролитних боїв. Про це розповідає начальник інформаційного відділу Дергачівської міської ради Олександр Кулік. Озвірілі від невдач, окупанти почали обстрілювати житлові квартали міста, вбивати цивільних. Так, у Дергачівському будинку культури розміщувався перший гуманітарний штаб, з якого розвозили продовольчу допомогу постраждалим жителям навколишніх сіл і селищ. У ніч з 12 на 13 травня росіяни знищили його «Іскандером». За інформацією головного спеціаліста відділу освіти, культури, молоді та спорту Євгена Архипова, Будинок культури був знаковим для громади. Багато дітей і дорослих відвідувало бібліотеку, танцювальний, театральний, хореографічний гуртки… «Кайдашева сім’я», «Сватання на Гончарівці» та багато інших класичних творів були представлені глядачеві на сцені цього закладу. Культурне життя в громаді розквітало. Тож руйнуванням важливого для громади закладу мешканці були шоковані. Вікторія Онопрієнко зазначає, що на території Прудянського старостату до війни проживало 2100 осіб. Клуб, бібліотека, поштове відділення, дитячий садок, школа, амбулаторія сімейного лікаря – усе це зруйнували росіяни. На сьогодні село Прудянка знищене на 95 відсотків! Людям довелося залишати зруйноване житло. Під час війни в селі залишалося всього 12 осіб. Нині поступово життя відновлюється, у село повернулося десь 230 осіб. На жаль, досі відсутні електрика та газ.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=Nx2ZFEXeWTE&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=5
18. Обірвана пісня
Росія забирає не лише життя українців - вона знищує її культурну спадщину. Ракетний обстріл 25 липня 2022 року зруйнував не лише будівлю Чугуївського будинку культури, а й частинку душі чугуївців, тому що для багатьох поколінь мешканців він був частиною їх життя. Вікторія Клименко, яка працювала тут протягом 13 років, зі сльозами на очах згадує довоєнні роки та каже, що рашисти просто стерли частину життя, кожного з тих, хто тут працював, і тих дітей, які приходили на різні заходи та займалися в гуртках. Вихованка танцювального колективу «Вікторія» Надія Слободян розповідає, як після вибуху люди допомогали рятувати сценічні костюми, бо розуміли, що це - культурна спадщина. І, сумно дивлячись у вікно, пригадує, як проходили їх репетиції та яким гарним було життя до війни. Але попри всі жахіття, які Росія творить на нашій землі, українці щиро вірять в перемогу.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=uz_oDf9HGJI&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=4
19. Російський економічний тероризм
У фільмі «Російський економічний тероризм» циклу "Сліди» вперше подано факти використання голодомору як засобу впливу на жителів Харківської області в ХХІ столітті. Зокрема, очевидці та учасники подій волонтер Артем Василенко, Вільхуватський сільський голова Василь Сорокін розповідають про те, як мешканці громади голодували, а місцеві підприємці таємно випікали хліб, щоб нагодувати односельців, наражаючись при цьому на смерть. Ірина Купіна та її команда пекарів працювали майже цілодобово, щоб рятувати людей від голодної смерті. Аби діти з розташованого в громаді дитячого реабілітаційного центру «Надія» не померли від холоду та голоду, їх місцеві жителі розібрали по сім’ях. Директор Вільхуватського ліцею Євген Новиков розповідає, якої підтримки позбавили росіяни дітей з малозабезпечених родин і що їх поставили за межу виживання. Директор Центру надання соціальних послуг Олександр Черсунов згадує про погрози, яких наслухався за час окупації. Герої фільму спільно викривають схеми, за якими російські військові та колаборанти намагалися підкорити місцеве населення. Отже, російський агресор виявив себе в Україні і як економічний терорист, запроваджуючи на окремих територіях штучний голодомор. І це підкріплено конкретними фактами, які повідомили жителі Вільхуватської громади журналістам проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна».
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=WVLlDS8benw&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=3
20. Зафіксований біль
Фільм «Зафіксований біль» проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна» описує злочини, скоєні росіянами на території Малинівської громади Чугуївського району. Жителі цього села багато разів ставали жертвами використання російських касетних боєприпасів. Окупанти постійно застосовують цю зброю для враження великих площ. Але коли нею цілять по цивільних особах, то це вже є ознакою військового злочину. Малинівську громаду рашисти накривали обстрілами починаючи з 24 лютого. І ці обстріли тривали аж до вересня. Під час активної фази боїв у громаді були й загиблі, й поранені. Про це розповідає заступник начальника сільської військової адміністрації Євген Чудний. Поліцейський офіцер громади Олександр Кіндяков згадує, як не раз доводилося рятувати земляків під час обстрілів: «Урагани», «Смерчі», «Гради», «Піони»… Чим тільки не обстрілювали росіяни село, каже Олександр. Наслідками цих обстрілів були жахливими: загиблі та поранені серед місцевих, знищене житло і майно односельців. Усі ці факти фіксувалися поліцією. Харківський прес-клуб пропонує переглянути фільм з циклу «Сліди», який присвячено спогадам очевидців села Малинівка про ці трагічні події.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=eBdMFfGWGD8&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=2
