Цикл фільмів проєкту “Харківщина: зруйнована, але незламна”, об’єднаний назвою «СЛІДИ/SCARS», виходить українською та англійською мовами. Тож які сліди залишили російські військові на території Харкова та області?
Виготовлено Харківським прес-клубом за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Юридично-консультативна допомога учасникам проєкту надається фахівцями ХНУВС / Supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. Legal and advisory assistance to the project participants is provided by the specialists of KhNUIA.
1. Відбитки смерті
Під час обстрілу Харкова влітку загинув молодий чоловік. Він пролежав один у кімнаті понад 10 днів. Його дружина Лідія Деренько протягом 10 днів не могла до нього додзвонитися з іншої країни. Коли поліція приїхала до нього додому і зламала двері, тіло Романа вже почало розкладатися. Дружина залишилась одна з трьома маленькими дітьми. Найменший хлопчик хворіє, але Лідія не може залишити інших малолітніх дітей, щоб перебувати із ним у лікарні…
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=C-RDfNhXoYw&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=16
2. Ракети для Албанії
Російські злочинці обстріляли Почесне консульство Албанської Республіки в Харкові, де ховалися від обстрілів мешканці міста. За підтримку України ворог завдав ударів не лише по недоторканій за міжнародним правом території, а й по особистому житлу консула. Це наслідок жорсткої критики вторгнення на територію суверенної України та непохитну позицію албанців щодо непорушності кордонів нашої держави! Про підступність росіян розповідає Почесний консул Республіки Албанія в Харкові Шахін Анвер Омаров та його колеги. Історія запам’ятається нащадкам як черговий жахливий слід в історії України, заподіяний Росією.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=Yku_AbixnNk&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=15
3. Спаплюжена казка
Цей фільм – про зруйнований дитячий садок та художню студію для малечі у Старому Салтові, які стали ціллю під час обстрілів злочинної російської армії. Загиблі люди, знищені приміщення, зруйноване або розбите обладнання – це все, що залишають по собі росіяни. Сліди їхнього перебування – повсюди… І це не лише фізичні наслідки гарматних чи мінометних обстрілів, це сліди в пам’яті. «Ніщо не забуте», – казали наші пращури про фашистів. І ми говоримо про рашистів: "Не забудемо!"
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=XQEpJ-vy_eA&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=14
4. Сповідь знищеної школи
Старосалтівський ліцей, зруйнований військовими російської армії, був одним із найкращих у Харківській області. Про це розповідають вчителі навчального закладу та керівниця відділу освіти ОТГ Ірина Глазунова. Матеріальне забезпечення ліцею було на найвищому рівні. Він мав 5 шкільних автобусів, які підвозили школярів з різних населених пунктів громади. Цей освітній заклад дійсно був опорний – із сучасно обладнаними кабінетами інформатики, фізики, географії, біології, математики. У школі встановлено нові меблі, вебкамери, обладнано лінгафонний кабінет… Усе було спрямовано на розвиток дітей, на перспективу. Обладнання дозволяло залучати до освітнього процесу не лише школи громади, а й інші навчальні установи України, але все це було знищено та розграбовано з приходом російських окупантів. Після перебування загарбників замість школи та обладнання залишилися руїни. Про це розповідь наших очевидців. У межах проєкту "Харківщина: зруйнована, але незламна" Харківський прес-клуб фіксує злочини, скоєні російськими військовими в нашому регіоні. Цей фільм – про зруйнований Старосалтівський ліцей.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=x5Rwmm8wDMg&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=12
5. Чорні дні Північної Салтівки
Мешканці Північної Салтівки розповідають про жахіття перших місяців війни. Цей район міста знаходиться поруч із окружною дорогою, з якої російські війська обстрілювали Харків. Рашисти вели прицільний вогонь по житловому масиву протягом тривалого часу. Люди під обстрілами перебували в непристосованих підвалах. Дуже багато харків’ян залишилися без житла і майна, а дехто втратив навіть своїх рідних і близьких. Спогадами про цей період діляться свідки тих подій.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=ujtMDapyFqk&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=11
6. Довгеньке: село-привид
Довге́ньке — село в Ізюмському районі Харківської області. Знаходиться за 10 км від річки Сіверський Донець. Поруч із ним розташовано кілька невеликих лісових масивів, за 4 км проходить автомобільна дорога. Населення до війни становило 850 осіб. У 2022 році, з початку квітня до початку вересня росіяни намагалися захопити Довгеньке, у селі та біля нього тривали активні бої. Російські військові обстрілювали не лише соціальні об’єкти та житло, а й навіть пам’ятник загиблим воїнам у Другій світовій війні, де поховано багато людей. 10 вересня під час контрнаступу українських сил населений пункт було звільнено від російський окупаційних військ. Як розповідають місцеві жителі, після себе ворог залишив суцільні руїни. Була знищена сільгосптехніка, урожай. Російські злочинці залишили бруд, боєприпаси, одяг та недоїдки. У селян викрали все, що могли, навіть унітази хотіли відправляти додому. Понівечене село зараз перетворюється на привид з різних причин. По-перше, люди бояться повертатися назад через сильну замінованість території. По-друге, впливає відсутність системної допомоги жителям, які самотужки намагаються відновити життя громади. Зараз у селі без електрики, газу, води й телефонного зв’язку проживає 17 осіб.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=_UMkMsF69Vs&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=10
7. На лінії вогню
У селі всі прокидаються рано, бо треба порати господарство, готуватися до роботи. Тому багато жителів Мосьпанового Малинівської громади (Чугуївський район, Харківська область) почули вибухи, коли вже не спали, розповідає староста села Іван Шаульський. Потім про початок війни було оголошено по телебаченню. До них у село приїхало дуже багато людей з Харкова та передмістя. Всі чомусь вважали, що в селі легше заховатися від війни, але практика довела хибність цієї думки. У містах люди гинули від вибухів, а в маленьких селах – від безпосередньої зустрічі з російськими окупантами, зазначає директорка КЗ «Мосьпанівський ліцей» Валентина Киценко. Мешканка села Надія Пивовар розповідає, що вона особисто бачила, як російські військові пограбували магазин: зачепили за двері мотузку та вирвали їх! Але хіба тільки це вони робили? Микола Пивовар поділився спогадами про бомбардування села російськими загарбниками, про своє поранення, про страждання інших. Катерина Спіріна – як гасили пожежу та рятували людей, вражених уламками. Як мешканці Мосьпанового пережили бойові дії та окупацію – дивіться у фільмі Харківського прес-клубу «На лінії вогню».
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=Pxr-_KEiLp4&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=9
8. Розстріляна мрія
Ще одна неймовірно трагічна історія війни в Україні. Вона почалася з ексклюзивного інтерв'ю з лейтенантом розвідки одного з підрозділів ЗСУ Дмитром Беліменком, записаним ще у травні 2022 року тоді ще на передньому краю захисту Харківщини – у місті Барвінкове. Дмитро розповідає про загибель у березні того ж року в Маріуполі свого сина Костянтина. Розповідь закінчується мрією – побачити, як росте його донька, якій на той час не було навіть року. Ця мрія Дмитра Беліменка була розстріляна разом із ним 4 грудня того ж 2022 року в Бахмуті. Фільм – це розповідь про чергові криваві сліди російських військових в Україні. Сліди невидимі – біль у серці дружини загиблого Дмитра Беліменка, а також туга матері, яка втратила на цій війні спочатку онука, а потім і сина. Цю скорботу покладено в основу фільму міжнародного проєкту "СЛІДИ/SCARS", спрямованого на документування злочинів російського агресора, здійснених на території України. Саме злочинів, ураховуючи, що крім невидимих слідів цієї війни – страждань, болю та скалічених доль мільйонів українців – мова йде ще й про очевидні. Беззаперечний факт: за час агресії проти України Росія вже вбила сотні тисяч українських чоловіків, в окремих випадках навіть сім'ї. Це матиме жахливі демографічні наслідки, що є однією з ознак геноциду українського народу…
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=QQBn0TD3YTQ&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=8
9. Північний ноктюрн
«Ми в будинку перебували до останнього, поки не прилетіла ракета… Ми бачили палаючу 16-поверхівку… Ми бачили військових, яких обстрілювали…» – усі мешканці Північної Салтівки бачили смерть! «І це настільки страшно!», – розповідає Тетяна Ларіонова. У середньому від 8 до 13 ракет влучило в кожен будинок Північної Салтівки. У підвалах днями, тижнями, іноді місяцями жили люди, які виходили тільки в пошуках їжі та води. Лариса Гусакова згадує, що обстріли були щоденними, тому маленьку каструльку супу варили пів дня. Місяць лютий, опалення немає, температура в кімнатах +3С, після обстрілів думка: хто вижив, а хто ні? Сотні квартир вигоріли вщент. Спогадами про злочини, скоєні російськими військовими в Харкові, діляться очевидці…
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=kCFDVV3OWn0&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=7
10. 100 днів полону
Місто Балаклія (Харківська область, Ізюмський район) було під окупацією російської регулярної армії 191 день. Із них 70-річний Анатолій Гарагатий пробув у російській катівні в Балаклії 100 днів. Це найбільший термін ув’язнення серед утримуваних у цьому місці. Після тортур електрострумом, численних знущань та обіцянок убити його за проукраїнську позицію Анатолій Гарагатий не пішов на співпрацю з окупантами та відмовився знімати пропагандистське відео про російську армію та владу. Ще в березні він зафільмував рух колони російської техніки та виклав відео на Ютуб-каналі. В окупації Гарагатий знімав фільми про те, як зайшла російська армія в його рідний край та як люди в Савинцях чинили опір. За це росіяни забрали його до ізолятора. У камері на трьох осіб утримували 8 людей. У полоні Гарагатий схуд на 10 кілограмів. Через сто днів його вивели з катівні та сказали: “Йди!”. Жодних протоколів він не підписував. Будь-якого документа, який пояснював би його затримання, не надали. Не повернули ані документів, ані викрадених особистих речей. Уже за тиждень після звільнення Анатолій взяв позичену у друзів камеру і почав фільмувати сліди “російського миру” на деокупованих територіях. Знімав Балаклію, Ізюм, Куп’янськ: покинуті та розтрощені домівки, безлюдні села, заміновані території. Його мета зараз – розміщувати на своєму каналі маленькі відео про наслідки російської окупації.
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=LNqEejogDSY&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=6
