Цикл фільмів проєкту “Харківщина: зруйнована, але незламна”, об’єднаний назвою «СЛІДИ/SCARS», виходить українською та англійською мовами. Тож які сліди залишили російські військові на території Харкова та області?

Виготовлено Харківським прес-клубом за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з позицією уряду США / Supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

1. Відбитки смерті

Під час обстрілу Харкова влітку загинув молодий чоловік. Він пролежав один у кімнаті понад 10 днів. Його дружина Лідія Деренько протягом 10 днів не могла до нього додзвонитися з іншої країни. Коли поліція приїхала до нього додому і зламала двері, тіло Романа вже почало розкладатися. Дружина залишилась одна з трьома маленькими дітьми. Найменший хлопчик хворіє, але Лідія не може залишити інших малолітніх дітей, щоб перебувати із ним у лікарні…

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=C-RDfNhXoYw&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=16

2. Ракети для Албанії

Російські злочинці обстріляли Почесне консульство Албанської Республіки в Харкові, де ховалися від обстрілів мешканці міста. За підтримку України ворог завдав ударів не лише по недоторканій за міжнародним правом території, а й по особистому житлу консула. Це наслідок жорсткої критики вторгнення на територію суверенної України та непохитну позицію албанців щодо непорушності кордонів нашої держави! Про підступність росіян розповідає Почесний консул Республіки Албанія в Харкові Шахін Анвер Омаров та його колеги. Історія запам’ятається нащадкам як черговий жахливий слід в історії України, заподіяний Росією.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=Yku_AbixnNk&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=15

3. Спаплюжена казка

Цей фільм – про зруйнований дитячий садок та художню студію для малечі у Старому Салтові, які стали ціллю під час обстрілів злочинної російської армії. Загиблі люди, знищені приміщення, зруйноване або розбите обладнання – це все, що залишають по собі росіяни. Сліди їхнього перебування – повсюди… І це не лише фізичні наслідки гарматних чи мінометних обстрілів, це сліди в пам’яті. «Ніщо не забуте», – казали наші пращури про фашистів. І ми говоримо про рашистів: "Не забудемо!"

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=XQEpJ-vy_eA&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=14

4. Сповідь знищеної школи

Старосалтівський ліцей, зруйнований військовими російської армії, був одним із найкращих у Харківській області. Про це розповідають вчителі навчального закладу та керівниця відділу освіти ОТГ Ірина Глазунова. Матеріальне забезпечення ліцею було на найвищому рівні. Він мав 5 шкільних автобусів, які підвозили школярів з різних населених пунктів громади. Цей освітній заклад дійсно був опорний – із сучасно обладнаними кабінетами інформатики, фізики, географії, біології, математики. У школі встановлено нові меблі, вебкамери, обладнано лінгафонний кабінет… Усе було спрямовано на розвиток дітей, на перспективу. Обладнання дозволяло залучати до освітнього процесу не лише школи громади, а й інші навчальні установи України, але все це було знищено та розграбовано з приходом російських окупантів. Після перебування загарбників замість школи та обладнання залишилися руїни. Про це розповідь наших очевидців. У межах проєкту "Харківщина: зруйнована, але незламна" Харківський прес-клуб фіксує злочини, скоєні російськими військовими в нашому регіоні. Цей фільм – про зруйнований Старосалтівський ліцей.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=x5Rwmm8wDMg&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=12

5. Чорні дні Північної Салтівки

Мешканці Північної Салтівки розповідають про жахіття перших місяців війни. Цей район міста знаходиться поруч із окружною дорогою, з якої російські війська обстрілювали Харків. Рашисти вели прицільний вогонь по житловому масиву протягом тривалого часу. Люди під обстрілами перебували в непристосованих підвалах. Дуже багато харків’ян залишилися без житла і майна, а дехто втратив навіть своїх рідних і близьких. Спогадами про цей період діляться свідки тих подій.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=ujtMDapyFqk&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=11

6. Довгеньке: село-привид

Довге́ньке — село в Ізюмському районі Харківської області. Знаходиться за 10 км від річки Сіверський Донець. Поруч із ним розташовано кілька невеликих лісових масивів, за 4 км проходить автомобільна дорога. Населення до війни становило 850 осіб. У 2022 році, з початку квітня до початку вересня росіяни намагалися захопити Довгеньке, у селі та біля нього тривали активні бої. Російські військові обстрілювали не лише соціальні об’єкти та житло, а й навіть пам’ятник загиблим воїнам у Другій світовій війні, де поховано багато людей. 10 вересня під час контрнаступу українських сил населений пункт було звільнено від російський окупаційних військ. Як розповідають місцеві жителі, після себе ворог залишив суцільні руїни. Була знищена сільгосптехніка, урожай. Російські злочинці залишили бруд, боєприпаси, одяг та недоїдки. У селян викрали все, що могли, навіть унітази хотіли відправляти додому. Понівечене село зараз перетворюється на привид з різних причин. По-перше, люди бояться повертатися назад через сильну замінованість території. По-друге, впливає відсутність системної допомоги жителям, які самотужки намагаються відновити життя громади. Зараз у селі без електрики, газу, води й телефонного зв’язку проживає 17 осіб.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=_UMkMsF69Vs&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=10

7. На лінії вогню

У селі всі прокидаються рано, бо треба порати господарство, готуватися до роботи. Тому багато жителів Мосьпанового Малинівської громади (Чугуївський район, Харківська область) почули вибухи, коли вже не спали, розповідає староста села Іван Шаульський. Потім про початок війни було оголошено по телебаченню. До них у село приїхало дуже багато людей з Харкова та передмістя. Всі чомусь вважали, що в селі легше заховатися від війни, але практика довела хибність цієї думки. У містах люди гинули від вибухів, а в маленьких селах – від безпосередньої зустрічі з російськими окупантами, зазначає директорка КЗ «Мосьпанівський ліцей» Валентина Киценко. Мешканка села Надія Пивовар розповідає, що вона особисто бачила, як російські військові пограбували магазин: зачепили за двері мотузку та вирвали їх! Але хіба тільки це вони робили? Микола Пивовар поділився спогадами про бомбардування села російськими загарбниками, про своє поранення, про страждання інших. Катерина Спіріна – як гасили пожежу та рятували людей, вражених уламками. Як мешканці Мосьпанового пережили бойові дії та окупацію – дивіться у фільмі Харківського прес-клубу «На лінії вогню».

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=Pxr-_KEiLp4&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=9

8. Розстріляна мрія

Ще одна неймовірно трагічна історія війни в Україні. Вона почалася з ексклюзивного інтерв'ю з лейтенантом розвідки одного з підрозділів ЗСУ Дмитром Беліменком, записаним ще у травні 2022 року тоді ще на передньому краю захисту Харківщини – у місті Барвінкове. Дмитро розповідає про загибель у березні того ж року в Маріуполі свого сина Костянтина. Розповідь закінчується мрією – побачити, як росте його донька, якій на той час не було навіть року. Ця мрія Дмитра Беліменка була розстріляна разом із ним 4 грудня того ж 2022 року в Бахмуті. Фільм – це розповідь про чергові криваві сліди російських військових в Україні. Сліди невидимі – біль у серці дружини загиблого Дмитра Беліменка, а також туга матері, яка втратила на цій війні спочатку онука, а потім і сина. Цю скорботу покладено в основу фільму міжнародного проєкту "СЛІДИ/SCARS", спрямованого на документування злочинів російського агресора, здійснених на території України. Саме злочинів, ураховуючи, що крім невидимих слідів цієї війни – страждань, болю та скалічених доль мільйонів українців – мова йде ще й про очевидні. Беззаперечний факт: за час агресії проти України Росія вже вбила сотні тисяч українських чоловіків, в окремих випадках навіть сім'ї. Це матиме жахливі демографічні наслідки, що є однією з ознак геноциду українського народу…

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=QQBn0TD3YTQ&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=8

9. Північний ноктюрн

«Ми в будинку перебували до останнього, поки не прилетіла ракета… Ми бачили палаючу 16-поверхівку… Ми бачили військових, яких обстрілювали…» – усі мешканці Північної Салтівки бачили смерть! «І це настільки страшно!», – розповідає Тетяна Ларіонова. У середньому від 8 до 13 ракет влучило в кожен будинок Північної Салтівки. У підвалах днями, тижнями, іноді місяцями жили люди, які виходили тільки в пошуках їжі та води. Лариса Гусакова згадує, що обстріли були щоденними, тому маленьку каструльку супу варили пів дня. Місяць лютий, опалення немає, температура в кімнатах +3С, після обстрілів думка: хто вижив, а хто ні? Сотні квартир вигоріли вщент. Спогадами про злочини, скоєні російськими військовими в Харкові, діляться очевидці…

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=kCFDVV3OWn0&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=7

10. 100 днів полону

Місто Балаклія (Харківська область, Ізюмський район) було під окупацією російської регулярної армії 191 день. Із них 70-річний Анатолій Гарагатий пробув у російській катівні в Балаклії 100 днів. Це найбільший термін ув’язнення серед утримуваних у цьому місці. Після тортур електрострумом, численних знущань та обіцянок убити його за проукраїнську позицію Анатолій Гарагатий не пішов на співпрацю з окупантами та відмовився знімати пропагандистське відео про російську армію та владу. Ще в березні він зафільмував рух колони російської техніки та виклав відео на Ютуб-каналі. В окупації Гарагатий знімав фільми про те, як зайшла російська армія в його рідний край та як люди в Савинцях чинили опір. За це росіяни забрали його до ізолятора. У камері на трьох осіб утримували 8 людей. У полоні Гарагатий схуд на 10 кілограмів. Через сто днів його вивели з катівні та сказали: “Йди!”. Жодних протоколів він не підписував. Будь-якого документа, який пояснював би його затримання, не надали. Не повернули ані документів, ані викрадених особистих речей. Уже за тиждень після звільнення Анатолій взяв позичену у друзів камеру і почав фільмувати сліди “російського миру” на деокупованих територіях. Знімав Балаклію, Ізюм, Куп’янськ: покинуті та розтрощені домівки, безлюдні села, заміновані території. Його мета зараз – розміщувати на своєму каналі маленькі відео про наслідки російської окупації.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=LNqEejogDSY&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=6

11. Життя у руїнах

До війни населення Руських Тишків становило 1800 осіб. Наразі там проживає близько 300 людей. «Рашисти прийшли і все зруйнували, усе життя наше забрали, – розповідає мешканка села Любов Маслова. – Більше двох місяців ми б тут не вижили. Вони п’яними були й пляшки на мій город викидали. Але їм і слова не скажи – можуть застрелити». Маслови розповідають, як військові росіяни приїхали в село й обстрілювали Харків та навколишні ліси фосфорними ракетами, спалили ліс та будинки місцевих. Коли жителі почали гасити пожежу, по них почали стріляти, тому люди були змушені відступити. Тож пожежа забрала житло… Олександр, син Любові Маслової, зазначає, що горіло навіть залізо – такою була пожежа… Про життя села Руські Тишки в окупації дивіться у фільмі «Життя у руїнах». Харківський прес-клуб продовжує фіксувати злочини, скоєні окупантами на території Харківської області в межах проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна».

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=DGCQ2sU66c0&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=5

12. Історія художника Ваткіна

Село Черкаські Тишки розташоване на північний схід від Харкова. У перший же день повномасштабної війни його захопили російські військові. Майже пів століття мешкає в ньому герой нашого фільму – український художник-імпресіоніст, майстер абстракції та кольору Юрій Ваткін. Історію його життя в окупації записали учасники проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна», які збирають докази злочинів, скоєних російськими військовими на території Харківської області. - У Черкаських Тишках я живу 46 років, приїхав туди, коли мені було два роки, – розповідає Юрій Ваткін. – Але російське вторгнення знищило все моє життя, і моє майбутнє. Художник пережив окупацію разом із сином. Він провів для журналістів Харківського прес-клубу невелику екскурсію подвір’ям, де колись був його чудовий будинок, збудований за власними кресленнями, та надвірні споруди. «У цьому будинку ми ховалися під час обстрілу, – розповідає Юрій. – Були «прильоти» прямо у двір. Була машина, вона пошкоджена. Летіли фосфорні снаряди, і ось це все згоріло…».

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=gyJ89W5k0HU&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=4

13. Ізюм. Хроніка апокаліпсису

Художниця Наталія Самусь в дитинстві жила в Ізюмі. Вона першою приїхала з фотокамерою до рідного міста після його звільнення від російської окупації, щоб зафіксувати злочини армії Путіна. Наталія розповідає: "З боку нижнього міста стоять дві пятиповерхівки, майже зруйновані. Там немає по пів будинку! Я, коли закриваю очі, то ніби чую голоси людей, які там загинули… Під час окупації тут у людей не було їжі, світла, газу, води…. Це була і зима, і літо, і весна, — це був жах! Щоб якось витримувати, вони робили написи на кожному під’їзді. Там було написано: "ЛЮДИ. ДІТИ". Для того, щоби не було руйнувань, убивств. Але це не зупиняло". Директорка Ізюмської міської центральної бібліотеки Оксана Завгородня — свідок вторгнення російської армії в Ізюм: «…нас бомбили зверху. Зруйновані були мости. І ми залишилися відрізаними від частини міста. Люди жили у підвалах. З 10 по 15-те березня у нас уже не було ані світла, ані води. Ми ходили, шукали воду по підвалах...». Брата бібліотекарки Тетяни Ляхової окупанти вбили після тортур, бо він був «атошником». П’ятнадцять кульових ран, і десь 12 ножових! Розрізаний повністю пах! Залишилось у нього четверо дітей. Жителі Ізюмщини, які пережили справжній геноцид з боку російської федерації, ніколи не забудуть злочини окупантів, скоєні в Ізюмі.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=sjixowtNJwY&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=3

14. Розстрільний список

Сенсаційна інформація про "розстрільні списки Кремля" в суспільстві з'явилася раптово, напередодні війни, хоча на рівні міфів і гіпотез вона існувала вже давно. Начебто до таких списків внесено громадян України, які мають авторитет у суспільстві, наділені певною владою, володіють важливою інформацією та мають вплив. Тож вони, на думку окупантів, повинні або працювати на росію, або підлягають знищенню. Цю конспірологічну теорію про списки важливих для ворога людей з числа правоохоронців перевіряли журналісти в рамках реалізації проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна». Отже, чи існували насправді такі списки? Чи підлягали люди переслідуванню та фізичному знищенню? Відповідь шукаємо в селі Норцівка, що за 30 км від Балаклії. Злочинні сліди росіян пов'язані з полковником Національної поліції України у відставці, колишнім керівником одного з підрозділів управління по боротьбі з організованою злочинністю в Харківській області Євгеном Тараном і його сестрою Аллою, яка тимчасово мешкає у німецькому містечку Лімбург.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=EwAAm84XULg&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=2

15. Остання книга письменника Вакуленка

Фільм присвячений Володимиру Вакуленку – українському прозаїку, поету, учаснику Революції Гідності, волонтеру та активісту, який став жертвою російських окупантів. Він ніколи не приховував своїх переконань. Конфліктував з іншими через мову, був принциповий, а ще дуже любив дітей, писав для них вірші та казки. Мав двох синів від різних шлюбів. Віталій – менший, з особливостями розвитку. Володимир його виховував самостійно. У рідному селі Капитолівці, біля Ізюма, війна розпочалась із масованих бомбардувань. Будинок, де жив Володимир із сином та батьком, увесь потрощений від ударів касетними боєприпасами. Улітку 2022 ворожий танк в'їхав у двір Вакуленків. 23 березня 2022 року до них додому прийшли російські військові, вилучили книжки, забрали Володимира із сином. У той день його сильно побили та після трьох годин допиту відпустили додому. Наступного дня, 24 березня, ті ж самі військові забрали письменника знову. Живим Володимира рідні більше не бачили. Пізніше його тіло виявили у масовому похованні поблизу Ізюма. Більше тижня тривала ексгумація понад 400 тіл чоловіків, жінок і дітей. Саме тут під номером 319 був похований дитячий письменник Володимир Вакуленко. Це підтвердили результати експертизи ДНК. Експерти виявили у тілі дві кулі. Про злочини окупантів дивіться у фільмі Харківського прес-клубу в рамках проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна».

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=PcPMMzBflVg&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=1

16. Підступний ракетний удар

Ішов шостий день нападу Росії на Україну. Ракетний удар по серцю Харкова – приміщенню ХОДА – росіяни завдали 1 березня о 8-й ранку, після завершення комендантської години. Удар припав на фундамент приміщення, тож постраждала адміністрація, навколишні будівлі, зокрема консульство Словенії, Державний інститут з проєктування підприємств коксохімічної промисловості тощо. В ОДА зруйновано перекриття, вибиті вікна, стеля, залишилися тільки стіни. Ракет було дві. Одразу після обстрілу волонтери виявили кількох загиблих, потім кількість жертв значно зросла. За офіційними повідомленнями ДСНС, з-під завалів врятували шестеро осіб, поранення отримали близько 20, загинули 29 осіб. Стріляли з Бєлгорода та зі стратегічного бомбардувальника-ракетоносця Ту-22, який того дня випустив по Харкову 16 ракет класу «повітря-поверхня». Керівник Харківської області Олег Синєгубов напише: "Такі атаки - це геноцид українського народу, це військовий злочин проти мирного населення!" Головні герої фільму – учасники й очевидці тих подій. Олександр Асеєв та Юрій Полянський прийшли в Харківську обласну адміністрацію добровольцями, охоронцем і водієм. Ірина Костенко спочатку допомагала на кухні, потім працювала медичною сестрою. Як і багато інших харків’ян, волонтери хотіли допомагати іншим і своїй країні. Вони особисто бачили всі ті злочини, які скоїли російські окупанти щодо мирних українців.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=DzXpcWldxLw&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=6&t=70s&pp=iAQB

17. Рай, перетворений на пекло

У передмісті Дергачів на Харківщині йшли дуже жорстокі бої. У місто окупантів не пустили. Але в Руську Лозову вони прорвалися десь після тижня кровопролитних боїв. Про це розповідає начальник інформаційного відділу Дергачівської міської ради Олександр Кулік. Озвірілі від невдач, окупанти почали обстрілювати житлові квартали міста, вбивати цивільних. Так, у Дергачівському будинку культури розміщувався перший гуманітарний штаб, з якого розвозили продовольчу допомогу постраждалим жителям навколишніх сіл і селищ. У ніч з 12 на 13 травня росіяни знищили його «Іскандером». За інформацією головного спеціаліста відділу освіти, культури, молоді та спорту Євгена Архипова, Будинок культури був знаковим для громади. Багато дітей і дорослих відвідувало бібліотеку, танцювальний, театральний, хореографічний гуртки… «Кайдашева сім’я», «Сватання на Гончарівці» та багато інших класичних творів були представлені глядачеві на сцені цього закладу. Культурне життя в громаді розквітало. Тож руйнуванням важливого для громади закладу мешканці були шоковані. Вікторія Онопрієнко зазначає, що на території Прудянського старостату до війни проживало 2100 осіб. Клуб, бібліотека, поштове відділення, дитячий садок, школа, амбулаторія сімейного лікаря – усе це зруйнували росіяни. На сьогодні село Прудянка знищене на 95 відсотків! Людям довелося залишати зруйноване житло. Під час війни в селі залишалося всього 12 осіб. Нині поступово життя відновлюється, у село повернулося десь 230 осіб. На жаль, досі відсутні електрика та газ.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=Nx2ZFEXeWTE&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=5

18. Обірвана пісня

Росія забирає не лише життя українців - вона знищує її культурну спадщину. Ракетний обстріл 25 липня 2022 року зруйнував не лише будівлю Чугуївського будинку культури, а й частинку душі чугуївців, тому що для багатьох поколінь мешканців він був частиною їх життя. Вікторія Клименко, яка працювала тут протягом 13 років, зі сльозами на очах згадує довоєнні роки та каже, що рашисти просто стерли частину життя, кожного з тих, хто тут працював, і тих дітей, які приходили на різні заходи та займалися в гуртках. Вихованка танцювального колективу «Вікторія» Надія Слободян розповідає, як після вибуху люди допомогали рятувати сценічні костюми, бо розуміли, що це - культурна спадщина. І, сумно дивлячись у вікно, пригадує, як проходили їх репетиції та яким гарним було життя до війни. Але попри всі жахіття, які Росія творить на нашій землі, українці щиро вірять в перемогу.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=uz_oDf9HGJI&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=4

19. Російський економічний тероризм

У фільмі «Російський економічний тероризм» циклу "Сліди» вперше подано факти використання голодомору як засобу впливу на жителів Харківської області в ХХІ столітті. Зокрема, очевидці та учасники подій волонтер Артем Василенко, Вільхуватський сільський голова Василь Сорокін розповідають про те, як мешканці громади голодували, а місцеві підприємці таємно випікали хліб, щоб нагодувати односельців, наражаючись при цьому на смерть. Ірина Купіна та її команда пекарів працювали майже цілодобово, щоб рятувати людей від голодної смерті. Аби діти з розташованого в громаді дитячого реабілітаційного центру «Надія» не померли від холоду та голоду, їх місцеві жителі розібрали по сім’ях. Директор Вільхуватського ліцею Євген Новиков розповідає, якої підтримки позбавили росіяни дітей з малозабезпечених родин і що їх поставили за межу виживання. Директор Центру надання соціальних послуг Олександр Черсунов згадує про погрози, яких наслухався за час окупації. Герої фільму спільно викривають схеми, за якими російські військові та колаборанти намагалися підкорити місцеве населення. Отже, російський агресор виявив себе в Україні і як економічний терорист, запроваджуючи на окремих територіях штучний голодомор. І це підкріплено конкретними фактами, які повідомили жителі Вільхуватської громади журналістам проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна».

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=WVLlDS8benw&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=3

20. Зафіксований біль

Фільм «Зафіксований біль» проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна» описує злочини, скоєні росіянами на території Малинівської громади Чугуївського району. Жителі цього села багато разів ставали жертвами використання російських касетних боєприпасів. Окупанти постійно застосовують цю зброю для враження великих площ. Але коли нею цілять по цивільних особах, то це вже є ознакою військового злочину. Малинівську громаду рашисти накривали обстрілами починаючи з 24 лютого. І ці обстріли тривали аж до вересня. Під час активної фази боїв у громаді були й загиблі, й поранені. Про це розповідає заступник начальника сільської військової адміністрації Євген Чудний. Поліцейський офіцер громади Олександр Кіндяков згадує, як не раз доводилося рятувати земляків під час обстрілів: «Урагани», «Смерчі», «Гради», «Піони»… Чим тільки не обстрілювали росіяни село, каже Олександр. Наслідками цих обстрілів були жахливими: загиблі та поранені серед місцевих, знищене житло і майно односельців. Усі ці факти фіксувалися поліцією. Харківський прес-клуб пропонує переглянути фільм з циклу «Сліди», який присвячено спогадам очевидців села Малинівка про ці трагічні події.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=eBdMFfGWGD8&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=2

21. Нульовий поверх

За кількістю злодіянь, скоєних росіянами щодо цивільних, місто Ізюм не поступається Бучі. Про масові поховання людей в лісі знає весь світ! Фільм «Нульовий поверх» розповідає про інший злочин: 9 березня 2022 року російська армія завдала авіаудару по житловому будинку по вул. Першотравнева, 2. Михайлу Яцентюку 65 років. Він єдиний із сім’ї вижив після влучання бомби в будинок. Його дружина, донька, зять, тітка та троє онуків 9 березня 2022 року ховалися в підвалі 3-го під`їзду. Там Михайло облаштував укриття і дбав про свою родину під час обстрілів. Він розповів, як бомба влучила в житло… Як перехожі намагалися відкопати рештки тіл загиблих. Кілька під’їздів склалися немов карткові. Було зруйновано 40 квартир. Під завалами опинилося понад 50 людей. Найменшій жертві - онучці Аріні - було 3 роки. Середньому онуку 10 років було б через 21 день… «Я п’ятьох поховав у братській могилі - сім'ю, тітку і жінку окремо», ¬– розповідає Михайло. Люди, які загинули в будинку, пролежали під завалами місяць. Тільки після цього окупанти допустили рятувальників. Із 31 березня по 15 липня 2022 року співробітники ДСНС під обстрілами спочатку голіруч розбирали уламки та витягували тіла, а потім їм надали техніку. Михайло розповідає, як «різні фрагменти рук і ніг складали в одну труну для поховання». Рятувальник Олександр Ковалевський згадує, що спочатку завали розбирали руками і лише потім їм надали техніку, тож для когось із постраждалих цей час став вирішальним. За підрахунками ДСНС, їм вдалося знайти 51 тіло, 44 з яких можна було ідентифікувати. Проєкт “Харківщина: зруйнована, але незламна” дослідило місце злочину в Ізюмі, розпитало людей, які вижили під час атаки, але втратили родичів чи сусідів. Журналісти проєкту поспілкувалися з фахівцями, задіяними в рятувальній операції, представниками місцевої влади та прокуратури Харківської області.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=RnCiHE-Wnv0&list=PLm4oYbleTj4OmbLlVQN6vr8hjmlLpLi8E&index=1

22. Життя проти смерті

З перших днів повномасштабного вторгнення в Україну російська армія цілеспрямовано знищувала харківські заклади науки та освіти. Безповоротно втрачено 15 шкіл міста та області. Суттєво пошкоджено 20 вищих навчальних закладів регіону. Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна – найвідоміший вищий навчальний заклад Харкова й України – зазнав суттєвих пошкоджень у ході цієї війни. Університет займає перше місце серед найбільш постраждалих ЗВО. Дуже зруйновані корпуси розташовані в центрі міста та в районі П’ятихаток. Наприклад, на вулиці Жон Мироносиць зруйновані приміщення факультетів економічного і туристичного бізнесу. Вони вигоріли вщент. Суттєво постраждав спортивний комплекс на вулиці Отакара Яроша. Університет має власні бази різних факультетів в області - біологічного, географічного... Однак там, де були окупанти, нічого не залишилось: росіяни або все покрали, або розтрощили. Фізико-технічний факультет - це відомі харківські, українські та всесвітні наукові школи, у першу чергу з ядерної фізики. Студенти факультету затребувані майже у всіх установах світу, розповідає професор, завідувач кафедри Сергій Литовченко, який присвятив університету 40 років свого життя. Мета науковців – порятунок людського життя за рахунок розвитку ядерної медицини, зокрема боротьба з хворобами. На це була розрахована сучасна лабораторія. І це знищили росіяни – на понад 3 мільярди гривень! Він показав наслідки ворожих обстрілів. Перші влучання російських снарядів та ракет у будівлю Фізтеху сталися 25 лютого. Пожежа зруйнувала значну частину корпусу… Вибиті вікна, двері, розтрощена новітня лабораторія з коштовним обладнанням… Обстрілами знищено унікальне устаткування, яке вже неможливо відновити. Наслідки російських злочинів щодо наукових закладів Слобожанщини Харківський прес-клуб фіксує в межах проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна».

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=mEGNvopbdzA&t=789s

23. Гоптівка – це Україна!

На КПП “Гоптівка” за день до вторгнення росії в Україну панував спокій. Потужний міжнародний автобан, що з'єднував дві держави, 23 лютого 2022 року працював у звичайному режимі. Люди, які поверталися через піший перехід додому, казали, що накопичення військової техніки не бачили. Але все змінилося 24 лютого 2022 року. О 5-й ранку стався ворожий напад на Україну. Харків та область почали обстрілювати з мінометів, артилерії, танків, а колони російської техніки прямували на місто. Село Гоптівка окупували в перший день повномасштабного вторгнення. Жити з ворогом гоптівчанам довелося сім місяців. У перші ж години перебування в селі військові РФ почали грабувати домівки, виганяти місцевих з квартир та заселятися, як вони казали, надовго в нове житло. Заступниця старости Любов Шворак в окупації провела всі 7 місяців. Вона зазначає, що російські військові на балконі смажили шашлики і спалили багатоповерхівку. Масштаби руйнувань у селі були незначні, бо росіяни тут скрізь ховалися. А от кількість награбованого людського майна, вивезеного звідси, - вражає! «Тими телефонами, телевізорами, комп’ютерами, шо у нас забрали, можна дорогу на Бєлгород і назад вистелить! Два комп’ютерні класи, інтерактивні дошки, ноутбуки вчительські, дитячі… Його ж нічого не залишилося, все розкурочили, розібрали, понищили», – розповідає вона. “Асвабаділі” від власного будинку й 68 річну мешканку Гоптівки Клавдію Чірко. Влітку 2022 року ворожі снаряди зруйнували перекриття будинку. Пенсіонерка вижила, тому що була в момент вибуху у підвалі. І досі не вивітрився запах згарища, непотребу та бруду у місцевому Будинку культури. Тут російські війська влаштували свій штаб, а коли поспіхом відходили з Гоптівки - спалили будівлю. У клубі працювало чотири різних гуртки для дітей та дорослих. Волонтер Роман Мелашко, який проводив тут безліч святкових заходів, не впізнав у руїнах рідних стін. 11 вересня 2022 року Гоптівка перейшла під контроль ЗСУ. Газу, води, світла, мобільного зв’язку тут досі немає. Також у селі немає жодної дитини, адже навчатися навіть онлайн, на жаль, за таких умов неможливо. З тисячі осіб, які мешкали тут до вторгнення, залишилося 69! Це ті, хто пройшов окупацію і вижив. Олексій Шкворак – наймолодший мешканець села, йому 30 років. Він каже, що життя потроху повертається. Дороговказ із написом “Гоптівка” вже повернули на колишнє місце, а прапор майорить над зупинкою, бо Гоптівка – це Україна.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=BnC7-kHee_4&t=2s

24. Вони просто діти

Вони просто діти. Учениця Харківського ліцею №131 Маргарита Почепецька звертається до світової громадськості із закликом по допомогу: «…Я живу в Харкові, в Україні. Мені п'ятнадцять років…». Звернення записане в лютому 2022 року в бомбосховищі, де вона ховалася від ракет і снарядів, якими російські агресори в ті дні знищували Харків. Знищували разом із мешканцями – дітьми та дорослими. Це кремлівський диктатор називав денацифікацією України. «Вулиці, школи, будинки зруйновані. Люди вмирають. Я ще дитина. Але таке дитинство зіпсувало мені все майбутнє життя. Усе моє життя тепер буде темрявою після фільму жахів. Тепер я буду панічно боятися гучних звуків та яскравих спалахів. Тепер я буду завжди їсти, допоки шлунок не буде повний…» – говорила вона. Це наслідки пережитого Маргаритою, сліди російської агресії, які закарбуються в душі дівчини назавжди. Це сліди в душах десятків тисяч інших українських дітей, які відчули на собі жахіття російської агресії. Ну а що може відчувати дитина у підвалі, коли чує вибухи? У фільмі згадуються різні історії, що сталися з учнями Харківського ліцею №131. Історії з дітьми, які вже розмірковують як дорослі. Олена Кравець прокинулася вранці 24 лютого 2022 року від вибухів. Вона пригадує свої відчуття, страхи і слова, що говорила дитині. Марина Галич, мати Матвія, розповідає, як вони втекли від війни з Донеччини на Харківщину і як їх тут наздогнала війна. Аріна Гайтина, Марія Орєхова, Дар'я Тесленко й досі відчувають страх, коли чують вибухи. Вчителька української мови та літератури Наталія Погорєлова згадує з життя своїх учнів кілька історій, які її найбільше вразили. Докторка психологічних наук, професорка Тамара Хомуленко розповідає про наслідки війни для підсвідомості дітей, як це позначиться на їхньому фізичному та психологічному стані.

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=e3JEmnppIlA

25. Попіл освіти

До вторгнення російських військових на територію України в Дергачівській громаді працювало 22 заклади освіти, які відвідувало понад 6 тисяч дітей. Наразі 21 заклад пошкоджений або повністю зруйнований. Дітей у громаді залишилося втричі менше. Частину вивезли батьки, рятуючи від обстрілів. Доля інших склалася більш трагічно: декого примусово відвезли до Росії й на сьогодні про них нічого не відомо. Під час обстрілів у громаді загинуло 7 учнів і 4 педагоги. На жаль, і нині там гинуть люди. Школи знищені, діти змушені навчатися в бомбосховищах. Це нова реальність українських школярів. Козача Лопань, Прудянка, Цупівка – напівзруйновані або повністю знищені населені пункти. Саме тут люди першими усвідомили, що в країну прийшла війна. Окупанти використовували школи як пункти розміщення військ. Вони грабували, нищили, руйнували. Про наслідки російського панування на території Дергачівщини дивіться у фільмі «Попіл освіти» проєкту «Харківщина: зруйнована, але незламна».

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=VbNMILzYeHk