Сьогодні, у прямому розумінні, знаменний день в житті Харківського національного університету внутрішніх справ. Саме в цей день, 2 березня 2001 року, було піднято знамено нового закладу вищої освіти – Національного університету внутрішніх справ, – саме так він тоді називався. І коли ми, викладачі «першого заклику» до університету, тобто ті, що вступили до його лав саме в цей час, стоячи аплодували ініціатору та організаторові нового вишу, першому ректору Олександру Марковичу Бандурці за його, без перебільшення «організаційний подвиг», адже отримати університету статус національного  лише через сім років після створення, було дійсно подвигом! Ми навіть уявити собі не могли у що виллється цей проєкт.

Історія освіти свідчить, що навчальні заклади, у своїй абсолютній більшості, як правило, розвиваються поступово, еволюційно і навіть не роками, а десятиліттями. Наш же університет, і це тепер, через роки, можна сказати впевнено, розвивався революційно, у кращому розумінні цього слова. За відносно короткий період завдяки діяльності всього колективу, виш став потужним навчальним закладом. Це було б неможливим без підтримки наступників та однодумців Олександра Марковича – ректорів наступних років: Олександра Ярмиша, Сергія Гусарова, Дмитра Швеця, Валерія Сокуренка.

І тут не можна не назвати тих, хто був першим серед професорів університету, і заклав перші вагомі цеглини в його будову, і, навість, не цеглини, а підвалини. Багатьох із цих людей зараз уже немає з нами, але наш святий обов’язок їх згадати: лауреат Державної премії України, заслужений юрист України Олександр Анатолійович Пушкін, заслужений діяч науки і техніки України Михайло Васильович Салтевський, заслужений працівник народної освіти України Василь Олександрович Соболєв, заслужений юрист України Олександр Костянтинович Безсмертний та інші.

Крок за кроком, з року в рік, університет успішно наближався до міжнародних стандартів організації вищої освіти. Університет став багатопрофільним і ця багатопрофільність полягала в тому, що в ньому готувалися і готуються  фахівці за різними напрямами підготовки: працівники слідчих апаратів, служб кримінальної міліції, підрозділів по боротьбі зі злочинами в інформаційній сфері, у справах неповнолітніх. 27 вересня 2005 р. Національний університет внутрішніх справ було реорганізовано в Харківський національний університет внутрішніх справ. Відтоді наш університет має саме таку назву. Із 2015 р. у виші розпочалася підготовка поліцейських. І сьогодні, незважаючи на важкі умови війни та передислокацію, університет зберіг свій потенціал, має потужний науково-педагогічний колектив, який продовжує готувати нові кадри для Національної поліції України. Освітній процес наразі забезпечують 98 докторів наук та 309 кандидатів наук. Звання «заслуженого» мають 11 працівників університету. 

Сьогодні наш університет, як і вся Україна, місто-герой Харків,  поранені та пошрамовані, але ми живемо, ми працюємо, ми будуємо майбутнє! Кожного дня, як і раніше, 28 років тому, коли було створено університет, чи в рік його 25-річчя, чи торік, до війни, наші  викладачі поспішають в аудиторії, де їх чекають курсанти та студенти, щоб проводити заняття. Ми продовжуємо готувати фахівців для нашої держави, з тим, щоб вона стала ще кращою та могутнішою.

Сьогодні наші викладачі, випускники разом з іншими синами й доньками України, відстоюють свободу та незалежність України, беруть участь в жорстоких боях з агресором і наближають День Великої Перемоги!

День отримання університетом статусу національного для нас сьогодні – це День Віри, Надії й Любові. Віри – тому, що ми віримо в нашу Велику Перемогу, Надії – тому, що ми сподіваємося на те, що наш улюблений навчальний заклад стане ще потужнішим, а Любові – тому, що ми любили, любимо і будемо любити наш рідний університет не лише у дні ювілеїв та свят – завжди!

Володимир ГРЕЧЕНКО – один з перших професорів університету