Виступ Президента під час церемонії урочистого підняття Державного Прапора України

Дорогий український народе!

Сьогодні ми відзначаємо День Державного Прапора. Високо піднімаємо вгору наш державний стяг… Схиляємо голови в пам’ять про тих, хто під його небесно-золотими кольорами віддавав життя «за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!».  Про тих, хто в часи великих випробувань тернистими й героїчними шляхами міцно тримав у руках древко національної святині.

Теперішній рік – час сторіччя початку Української національної революції минулого століття 1917  року. Наш синьо-жовтий прапор став символом Української Народної Республіки, згодом – Західно-Української Народної Республіки. І саме під цим прапором тут, на Софійському майдані, 22 січня 1919 року відбулася історична злука обох молодих держав у єдину соборну Україну.

Завтра під час військового параду над Майданом Незалежності майорітимуть прапор Першого Українського полку імені Богдана Хмельницького та бойовий прапор Третьої Залізної стрілецької дивізії УНР.  

До речі, рівно 25 років тому Державний центр УНР в екзилі передав першому Президентові незалежної України Леоніду Кравчуку символи влади УНР і проголосив сучасну Україну її правонаступницею. Тут зараз знаходиться одна з переданих реліквій – клейнод часів Івана Мазепи.

Події столітньої давнини ми сьогодні згадуємо тому, що треба знати свою історію. І не просто знати, а робити з неї висновки. 

Чому Державний центр УНР існував у вигнанні? Тому що в 17-21 роках минулого століття українська політична еліта не змогла ані сама об’єднатися, ані народ згуртувати, щоб протистояти російській навалі. Москва вправно скористалася нашими внутрішніми чварами і на довгі роки загарбала Україну. 

Ось чому боротьбу за єдність, солідарність та консолідацію різних політичних сил  в ім’я загальнонаціонального інтересу вважаю одним із головних своїх завдань. На жаль, - в силу чи то егоїзму, чи то політичного дальтонізму – не всі політики здатні розгледіти, що в умовах зовнішньої агресії у внутрішній боротьбі існують червоні лінії, переступати які категорично заборонено. Бо за ними – природнє для демократії змагання опозиції з владою перетворюється у, хай навіть і несвідоме, пособництво агресору, в подарунок генеральному штабу країни-ворога.  

Якби тільки існувала машина часу, Грушевський чи Скоропадський, Винниченко чи Петлюра, спираючись на власний досвід,  розтлумачили б цю істину нашим сучасникам: і очільнику кожної фракції, і лідеру кожної партії, і голові кожного комітету. Такої можливості, природно, нема. Зате нам властива здатність пізнавати історію та вчитися на помилках наших предків.

Утвердження Незалежності – це відповідальність нашого покоління. Незалежність дала нам шанс, і ми не маємо права його змарнувати.  

Доля незалежної держави залежить від кожного з нас. Але головним її гарантом є наші Збройні Сили України, Національна гвардія, інші силові структури, які боронять країну від російської агресії.

Це вони 2014 року звільнили від окупації більшу частину Донбасу, сотні українських населених пунктів. І тому почесна місія підняти Державний Прапор сьогодні заслужено випала п’ятьом воїнам-визволителям Луганщини та Донеччини. Полковник Давид ЧубінашвІлі. Майор Євген Коваль. Капітан Роман Скробака. Лейтенант Тарас Кучма. Старшина Кирило Щукін. Ризикуючи життям, вони свого часу встановлювали синьо-жовті прапори над Золотим, Красним Лиманом, Чорнухіним, Станицею Луганською, Торецьком.

Вами, дорогі друзі, пишається вся Україна!

Наш обов’язок – як перед минулими, так і перед прийдешніми поколіннями – зробити усе можливе, щоб синьо-жовтий прапор знову гордо майорів над усією територією України, включно з Кримом, Севастополем, Донбасом.

Російських окупантів від українського прапору корчить, як чортів від ладану. Тому вони й кинули за грати кримчанина Володимира Балуха. За те, що він на українській землі, у Криму над своєю домівкою вивісив український прапор. Балух знав, чим ризикує, але свідомо пішов на цей мужній вчинок. Володимир буде вільним, і Крим буде вільним від Росії та її «зелених чоловічків»!

Трагічні й водночас героїчні події останніх років перетворили національний прапор на справжнє знамено боротьби за свободу, демократію, незалежність. Державні Прапор, Герб, Гімн стали невід’ємною складовою нашого життя, об'єднуючим началом. Незалежно від етнічної та релігійної приналежності, мови спілкування вони гуртують нас в одне єдине ціле – українську політичну націю.

Під ними народилося і вже змужніло нове покоління вільних молодих людей, які сповідують свободу, незалежність, демократію.

Августин Волошин ще в тридцяті роки писав: «Народний прапор є в кожного народу предметом великої пошани й пієтизму, яко символ його  індивідуальності, історичних традицій, символ його народних і культурних змагань та ідеалів».

Ми пишаємося нашими державними символами, їхньою давньою славною історією та глибоким змістом. Вони надихають нас своєю потужною енергетикою на нові звершення.

Мільйони людей – творців своєї країни, її герої-захисники сьогодні здіймають Державний Прапор у містах і селах, розгортають його у військових частинах та на передовій.

Безліч синьо-жовтих українських прапорів замайорять по всьому світу. Зверніть увагу, як нашому прапорові пасує сусідство з прапором Європейського Союзу. Два з половиною місяці тому ми вибороли можливість вільних подорожей до Європи, здійснивши всі необхідні для цього реформи. Наші дипломати виграли нелегку боротьбу з російською агентурою, яка намагалася зірвати ратифікацію Угоди про асоціацію з Євросоюзом. І 1 вересня, буквально за тиждень,  угода набуває чинності в повному обсязі. Наполегливо працюючи, ми будемо наближати ті дні, коли, в перспективі, Україна стане і членом Євросоюзу, і учасницею НАТО.     

Бажаю усім мирного синього неба і щедрих плодів нашої землі – жовто-золотої від пшеничного колосся та соняшникового цвіту!

Щиро вітаю усіх з Днем Державного Прапора України!

Слава Україні!