Проведено аналіз чинного законодавства України, міжнародних конвенцій, а також доктринальних підходів до проблематики відповідальності юридичних осіб публічного права в рамках імунітету іноземної держави, яка її створила. Зроблено висновок, що значна популярність ідеї юридичної особи публічного права не має чіткості у своєму розумінні, яким чином вона діє, яким правом на майно володіє, який її статус та відповідальність за свою діяльність. При цьому відсутність чіткого визначення належності майна юридичної особи публічного права, впливу держави, яка її створила, на управління такою юридичною особою та можливість притягнення її до відповідальності за боргами такої держави в рамках міжнародних відносин (застосування імунітетів держави) породжує нову проблематику – відповідальність юридичних осіб публічного права в рамках імунітету іноземної держави, яка її створила.

Ключові слова: Ключові слова: юридична особа публічного права, держава, юрисдикційний імунітет, власність, відповідальність, суд, учасники цивільних відносин, договір

The article analyses current Ukrainian legislation, international conventions and doctrinal approaches to the issues of liability of public law legal entities under the immunity of the foreign State which created them. It is noted that by their legal nature, immunities as they exist in modern law are legal exceptions established by the State, since they are legal means aimed at regulating public relations. A characteristic feature of legal immunity is that it provides for additional rights or exemptions from obligations only in the area of legal liability. The emphasis is placed on the fact that the proponents of the theory of limited immunity proceed from the need to divide the actions of a sovereign state into public and private actions and the need to apply different regimes to them. Even if the state continues to refer to absolute immunity, it will not solve the urgent problems, since most states have already abandoned this theory and their courts consider cases accordingly. Thus, the consequence of non-recognition of the decisions of these courts in the field of commercial activity will be the complete exclusion of the state from international relations in the private sphere. It has been concluded that the possible participation of legal entities under public law within civil legal relations, which is currently being actively discussed, does not have unambiguous support among specialists. This state of affairs is caused by the unresolved issues regarding the procedure for managing such a legal entity, what rights it has with regard to the transferred property, and what is its status and responsibility for its activities. The current approaches to characterising the civil law status of such a person as a subject of legal relations do not have a common denominator. The above facts do not provide an answer to the question of property independence of public law legal entities from the State which created them and the possibility of holding them liable for the debts of such a State. As a result, the above range of problematic issues gives rise to a new issue which is the liability of public law legal entities within the immunity of the foreign state which created them. The lack of a clear definition of the property of a public law legal entity, the influence of the State that created it on the management of such a legal entity and the possibility of holding it liable for the State’s debts in international relations (application of State immunities) necessitates further research in this area.

Key words: legal entity under public law, state, jurisdictional immunity, property, liability, court, participants to civil relations, contract.

У статті проведено аналіз співвідношення категорій «імунітет», «недоторканність», «відповідальність» та «санкція». Увага акцентована на тому, що низка довідкових видань, правозастосовних актів та норми чинного законодавства іноді підміняють одну з вказаних категорій іншою, що є не лише порушення правил юридичної техніки, але й вносить дискомфорт у розуміння нормативного забезпечення суспільних відносин, пов’язаних із застосуванням юрисдикційного імунітету держави у міжнародних публічних та приватних відносинах. Обґрунтована позиція про те, що визнання за окремим суб’єктом статусу «іноземної держави» є необхідною передумовою для визнання його юрисдикційного імунітету. Якщо іноземна держава веде торговельну діяльність, укладає торговельні правочини, вона, відповідно до міжнародного законодавства, не користується таким імунітетом. Відповідно постають питання щодо притягнення її до відповідальності за завдання шкоди фізичним та юридичним особам іншої держави, а також вивчення проблематики застосування конструкцій «відповідальність» та «санкція» у цьому контексті. Обстоюється думка, що категорія «імунітет» співвідноситься з поняттям: 1) «недоторканність» як ціле з частиною; 2) «відповідальність» (вид соціальної відповідальності) як зовсім різноплощинні правові категорії, які є різними стадіями правозастосування (позбавлення імунітету → відповідальність); 3) «санкція» (як захід впливу, а не частина норми права) також як різнопланові категорії, оскільки питання відповідальності держави як учасника публічних та приватних відносин та покладення на неї санкцій знаходиться у площині застосування санкцій – переважно в політичній площині, у той час як категорія імунітету – це чисто правова категорія.

Ключові слова: імунітет, власність, імунітет власності держави, юрисдикційний імунітет, судовий імунітет, недоторканність, відповідальність, санкція, шкода.

The author of the article has analyzed the ratio of the categories of «immunity», «inviolability», «liability» and «sanction». Particular attention has been focused on the fact that a number of reference publications, law-enforcement acts and norms of the current legislation sometimes replace one of the specified categories with another, which is not only a violation of the rules of legal technique, but also brings discomfort to the understanding of regulatory provision of social relations related to the application of jurisdictional immunity of the state in international public and private relations. The author has substantiated point of view that the recognition of the status of a «foreign state» of a certain subject is a necessary prerequisite for the recognition of its jurisdictional immunity. If a foreign state conducts trade activities, concludes trade transactions, it does not enjoy such immunity in accordance with international legislation. Accordingly, there are questions on holding it liable for causing damage to individuals and legal entities of another state, as well as studying the problematic issues of applying the constructions of «liability» and «sanction» in this context. The author argues own opinion that the category of «immunity» is correlated with the concept of: 1) «inviolability» as a whole with a part; 2) «liability» (a type of social responsibility) as completely diverse legal categories, which are different stages of legal enforcement (deprivation of immunity → liability); 3) «sanction» (as a measure of influence, but not an element of a law norm) also as multifaceted categories, since the issue of the state's liability as a participant in public and private relations and the imposition of sanctions on the state is in the plane of applying sanctions – mainly within political plane, at the same time when the category of immunity is purely legal category.

Key words: immunity, property, immunity of state-owned assets, jurisdictional immunity, immunity from prosecution, inviolability, liability, sanction, damage.

У статті проведено аналіз переваг та недоліків застосування концепцій абсолютного та обмеженого юрисдикційного імунітетів держави в рамках публічних та приватних відносин. Дослідження вказаних різновидів державних імунітетів здійснене у контексті обґрунтування обмеження юрисдикційного імунітету РФ щодо шкоди, завданої фізичним та юридичним особам в Україні, внаслідок збройної агресії. Увага акцентована на тому, що держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов’язаних із завданням шкоди здоров’ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду. Обстоюється думка, що сучасні реалії міжнародного публічного та приватного життя свідчать про тенденції до чіткого обмеження застосування концепції абсолютного імунітету держави виключно межами публічних представницьких відносин (призначенням дипломатичних делегацій, відкриттям консульств тощо). Крім того, доведено, що в рамках комерційних (торговельних) та деліктних майнових відносин (завдання шкоди життю та здоров’ю фізичних осіб, а також майну фізичних та юридичних осіб) держава не може використовувати концепцію абсолютного імунітету. Наголошено, що в контексті збройної агресії РФ проти України та завдання шкоди життю та здоров’ю фізичних осіб, а також майну фізичних та юридичних осіб, РФ як агресор не може користуватися будь-яким державним юрисдикційним імунітетом, внаслідок порушення нею не лише Європейської конвенції про імунітет держав (1972 р.) та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власність (2004 р.), але й основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Статуту ООН.

Ключові слова: імунітет, юрисдикційний імунітет, судовий імунітет, судовий імунітет, імунітет від попереднього забезпечення позову, імунітет від примусового виконання судового рішення, шкода, відповідальність, фізична особа, юридична особа.

The author of the article has accomplished analysis of the advantages and disadvantages of implementing the concepts of absolute and limited jurisdictional immunities of the state within the framework of public and private relations. The study of the indicated types of state immunities has been carried out in the context of the legal background of the limitation of the Russian Federation's jurisdictional immunity in regard to the damage caused to individual persons and legal entities in Ukraine as a result of armed aggression. Particular attention has been focused on the fact that the state does not have the right to invoke judicial immunity in cases related to the damage caused to health, life and property, if such damage is fully or partially caused on the territory of the state, where the court is located and if the person, who caused the damage, was at that moment on the territory of the state, where the court is located. The author argues the opinion that modern realities of international public and private life indicate tendencies to clear limitation of applying the concept of absolute immunity of the state exclusively by the margins of public representative relations (appointment of diplomatic delegations, opening of consulates, etc.). Besides, it has been proved that the state cannot use the concept of absolute immunity within the framework of commercial (trade) and tortious property relations (cause of damage to the life and health of individual persons, as well as to the property of individual persons and legal entities). It has been emphasized that in the context of the Russian Federation's armed aggression against Ukraine and causing damage to the life and health of individual persons, as well as the property of individual persons and legal entities, the Russian Federation as an aggressor cannot use any state jurisdictional immunity, due to its violation both of the European Convention on State Immunity (1972) and the UN Convention on Jurisdictional Immunities of States and Their Property (2004), and of the fundamental principles and norms of international law, in particular the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the UN Charter.

Key words: immunity, jurisdictional immunity, sovereign immunity, immunity from preliminary injunction, immunity from levying of execution of a judgement, damage, liability, individual person, legal entity.

Наукова робота присвячена аналізу законодавчих та доктринальних підходів в європейських країнах щодо формування організаційно-правових форм здійснення венчурного інвестування інноваційної діяльності. Проаналізовано нормативні підходи щодо використання законодавцями Великої Британії, Німеччини, Франції, Голландії організаційно-правових форм юридичних осіб для здійснення досліджуваного виду діяльності. Доведено, що закордонному законодавцю все ще не вдалося у повному ступені відобразити всі потреби сфери венчурних інвестицій. Так, невирішеними є питання забезпечення рівних або найбільш сприятливих правових умов для участі на ринках венчурних інвестицій іноземних інвесторів, також створення податкових умов і пільг венчурної діяльності. Крім того, законодавство європейських країн у сфері здійснення венчурного інвестування інноваційної діяльності акцентує увагу на правовому становищі юридичних осіб та їх організаційно-правових форм. При цьому фізичним особам, у цій сфері, увага майже не приділяється, за виключенням випадків, коли такі особи розміщують інвестиції в об’єктах венчурного підприємництва. Правове становище фізичних осіб у досліджуваних відносинах обмежується сферою визнання їх суб’єктами інвестування та сферою відносин інтелектуальної власності, що стосується розподілу майнових та особистих немайнових прав на відповідні об’єкти. Пропонується, враховуючи передовий світовий досвід використання організаційно-правових форм для здійснення венчурного інвестування інноваційної діяльності США, країн Європейського Союзу та Великої Британії, за доцільне закріпити на рівні законодавства (під час прийняття Закону «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері» або «Про венчурні фонди») норми, що організаційно-правовими формами юридичних осіб, які можуть використовуватися у сфері венчурного інвестування інноваційної діяльності є акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю.

Ключові слова: інноваційна діяльність, венчурне інвестування, інтелектуальна власність, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, інвестиційний посередник.

Problem setting. In modern economic and legal studies one may observe the tendency of refusing the usage of traditional forms of getting speculative profit and starting to use the sphere of venture investment into innovation activities, which is caused by unstable economic situation and a high probability of unpredictable crisis phenomena. However, such instability is caused by the issue of determining the range of persons who can participate in the field of venture entrepreneurship and acquire the appropriate status. At the same time, we should analyze not only the legislation and legal doctrine in Ukraine, but also the law-enforcement practice of the EU countries and Great Britain, which is stipulated by the European integration aspirations of our country. analysis of recent researches and publications. Nowadays, it is possible to note the imperfection of the current legislation and the inadequacy of the legal doctrine in the context of determining the parties to the studied legal relations. It is applied to both Ukraine and the EU countries and Great Britain. Although it should be noted that the countries of the European Commonwealth and especially Great Britain, compared to Ukraine, have more progressive positions in this aspect. Therefore, their experience should form the basis for the further progress of the venture sector on the territory of our country. Doctrinal results of domestic and foreign experts, such as Yu. Ye. Atamanova, O. R. Kibenko, O. E. Simson, O. P. Sushch, J. Levin, G. Sutton, A. Mancuso, although contain analysis and arguments in favor of classifying certain persons or certain organizational and legal forms as participants in venture investment relations of innovative activities, but do not give an unambiguous answer to it. Purpose of the research is to analyze of European practice and legal doctrine in regard to defining the composition of participants in venture investment relations of innovative activities and the possibility of their application in the legal reality of Ukraine. article’s main body. The Ukrainian legislator’s approach regarding the definition of the range of subjects of innovation activities does not provide answer to the question on the criterion for classifying certain individuals or legal entities as subjects of venture investment into innovation activities. We believe that such a criterion can be the fact of a person’s participation in the process of creating a new product and bringing it to its implementation into production or other spheres of activities. Venture investment accomplished by venture funds / private equity funds is significantly different from investing into debt and share financial instruments conducted by co-investment funds or other professional asset managers. Venture funds are not the separate type of legal entity, and therefore different organizational and legal forms are used for their creation abroad – starting from a joint-stock company to a simple company. Such examples of organizational and legal forms used for the placement of venture investments are the Limited Liability Company (USA), the Limited Liability Partnership (Great Britain) and the Kommanditgesellshaft auf Aktien (Germany). These organizational and legal forms occupy an intermediate position between corporations (as legal entities) and partnerships (as contractual entities). This key characteristic feature that unites the specified forms of activity and is the main reason for the orientation of their use for the development of venture investment into innovation activities, which requires a flexible legal approach in regulatory principles. At the same time, the specified organizational and legal forms, despite the fact that they were created to be used in those areas of activity that are associated with increased risk, have general legal capacity and can be used in any area of activity not prohibited by law. conclusions and prospects for the development. The foreign legislator still has not fully resolved all the needs of the field of venture investments: 1) there is still the issue of ensuring equal or the most favorable legal conditions for the participation of foreign investors at venture investment markets; 2) creation of tax conditions and benefits of venture activities; 3) special attention is focused on the legal status of legal entities and their organizational and legal forms (at the same time, there is almost no attention to individuals, with the exception of cases when such persons place investments into objects of venture entrepreneurship or when it is related to the sphere of intellectual property relations in regard to the distribution of property and personal non-property rights to the relevant objects). Taking into account the best global experience of using organizational and legal forms for venture investment into innovative activities of the USA, EU countries and Great Britain, we offer to enshrine the norms at the legislative level (while adopting the Law «On Venture Activity in the Innovation Sphere» or «On Venture Funds») that joint-stock companies and limited liability companies are organizational and legal forms of legal entities who can be used in the field of venture investment and innovative activities.

Key words: innovation activity, venture investment, intellectual property, joint-stock company, limited liability company, investment mediator

Проаналізовано сучасний стан правового забезпечення корпоративних відносин і доктринальних підходів щодо визначення пріоритетності за їх імперативним чи диспозитивним регулюванням. На сучасному етапі розвитку корпоративного законодавства маємо поєднання диспозитивних та імперативних механізмів нормативного забезпечення корпоративних відносин. Досліджувана система нормативних актів не дозволяє однозначно відповісти на питання про пріоритетність застосування щодо цих відносин диспозитивного чи імперативного методу. Незважаючи на те, що корпоративні відносини як цивільні підпорядковані загальним засадам цивільного законодавства, необхідність забезпечення стабільності цивільного обороту та захисту прав їх учасників зумовлює потребу в імперативному врегулюванні окремих аспектів корпоративного руху. Окреслено тенденцію розширення сфери диспозитивних засад у механізмі правового регулювання корпоративних відносин за рахунок конструкції корпоративного договору.

Ключові слова: диспозитивність, імперативність, корпорація, корпоративний договір, статут, нормативний акт, юридична особа.

Current state of legal support for corporate relations and doctrinal approaches to determining the priority of their mandatory or dispositive regulation have been analyzed. Attention has been drawn to the fact that in order to ensure unimpeded exercise of subjective corporate rights by each participant of a corporate organisation, a balance of regulatory regulation and self-regulation should be developed, which should be built from mandatory requirements to discretionary principles. At the current stage of the corporate legislation development, there is a combination of dispositive and mandatory mechanisms of regulatory support of corporate legal relations. The regulatory framework for the establishment, operation and termination of corporations, as well as the exercise and protection of the rights of their participants (shareholders), does not allow a clear answer to the question of the priority of applying the dispositive or mandatory method to these relations. Despite the fact that corporate relations being civil are subject to the general principles of civil law, the need to ensure the stability of civil turnover and protect the rights of their participants necessitates the urgent regulation of certain aspects of corporate movement. It has been identified a tendency to expand the scope of dispositive principles in the mechanism of legal regulation of corporate relations. It is clearly crystallised in relation to certain organisational and legal forms of corporate entities. For objective reasons, it is less evident in relation to a public joint-stock company. The development of self-regulatory elements in relation to a limited liability company could be welcomed, given its intermediate position between the classic business entity such as a joint-stock company and a general or limited partnership. However, with regard to a private joint-stock company, the possibility of strengthening the dispositive principles should be taken with caution. Despite its non-public nature, such a company remains, first and foremost, a capital association and should not be transformed into a limited liability company, and its shares should not be recognised as a surrogate for securities. Although the corporate agreement contains provisions on the exercise (refusal to exercise) of corporate rights by participants (shareholders), they are not local, but are individual regulators that do not apply to the scope of the company's functioning and activities, which does not indicate the normative nature of such a contractual structure.

Key words: dispositivity, imperativeness, corporation, corporate agreement, statute, regulatory act, legal entity.

Стаття присвячена аналізу законодавства та з’ясуванню проблематики рівності становища замовника та виконавця щодо оплати та відповідальності за договором про надання послуг. Наголошено, що чинне законодавство не симетрично врегульовує правове становище замовника та виконавця, виходячи із загальних положень глави 63 ЦК України. Обґрунтовано, що загальні положення про договір про надання послуг (глава 63 ЦК України) свідчать про обмеження свободи договору у контексті покладення відповідальності на його сторони, що має прояв у обмеженні вибору сторонами підстав для притягнення до відповідальності контрагента за договором (існують прямі імперативні приписи). Підсумовано, що виконавець за договором про надання послуг є слабшою стороною, оскільки: 1) в одних випадках він може отримати «розумну плату» за надані послуги, а в інших – хоча й повну, але за умови, якщо має місце вина замовника, та у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом; 2) виконавцеві відшкодовуються лише фактичні витрати, натомість збитки, завдані замовнику невиконанням (неналежним виконанням) договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Про «слабкість правового становища виконавця» за договором про надання послуг свідчить те, що на нього, за умови набуття статусу суб’єкта підприємництва, покладається додатковий обов’язок – довести, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом, у той же час глава 63 ЦК України не містить жодного застереження про відповідальність замовника. Мова йде лише про його обов’язок повного або часткового відшкодування фактичних витрат виконавця, залежно від наявності або відсутності вини замовника.

Ключові слова: договір, зобов’язання, відповідальність, послуга, замовник, виконавець, об’єкт цивільних прав.

The article is focused on analyzing legislation and clarifying the issue related to the equal status of customers and performers with regard to disbursal and responsibility under services supply agreement. It has been emphasized that the current legislation does not symmetrically regulate the legal status of customers and performers on the basis of general provisions of Chapter 63 of the Civil Code of Ukraine. It has been substantiated that general provisions on the services supply agreement (Chapter 63 of the Civil Code of Ukraine) indicate the agreement’s freedom restriction in the context of imposing responsibility on its parties, which is manifested in the limitation of the parties’ choice of grounds for bringing the counterparty to liability under the agreement (there are direct imperative prescriptions). It has been concluded that the performer under the services supply agreement is the weaker party, because: 1) in some cases he can receive a «reasonable fee» for the provided services, and in others – although full, but under conditions that there is customer’s fault, and unless otherwise established by the agreement or law; 2) the performer shall be reimbursed only for actual expenses, instead damages caused to the customer by non-performance (improper performance) of the services supply agreement for a fee shall be reimbursed by the performer, in case of his fault, in full, unless otherwise stipulated by the agreement. The «weakness of the performer’s legal status» under the services supply agreement is evidenced by the fact that he is imposed with an additional obligation, in case of the acquisition of the status of a business entity – to prove that proper performance was impossible due to force majeure, unless otherwise stipulated by the agreement or by law. At the same time, the Chapter 63 of the Civil Code of Ukraine does not contain any precaution on the responsibility of the customer. It is only about his obligation to fully or partially reimburse the actual expenses of the performer, depending on the fault of the customer or its absence.

Key words: contract, obligations, responsibility, service, customer, performer, object of civil rights.

У статті проведено аналіз законодавства, доктринальних підходів та судової практики в України щодо розуміння проблемних питань притягнення до відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договору про надання юридичних послуг. Зроблено висновок, що: 1) розділ про відповідальність сторін за цим договором, як самостійний, має міститися у кожному такому договорі, що зумовлено специфікою надання цих послуг; 2) на сьогодні відсутній єдиний підхід до визначення критеріїв оцінки якості юридичних послуг, що не сприяє відповіді на питання про їх якість та встановлення критеріїв їх оцінки.

Ключові слова: договір, зобов’язання, юридичні послуги, замовник, виконавець, відповідальність, вина.

The author of the article has analyzed the legislation of Ukraine, as well as doctrinal approaches and caselaw to understanding the problematic issues of bringing to responsibility for non-performance (improper performance) of legal services supply agreement. It has been concluded that the lack of responsibility conditions in a specific agreement implies the application of general rules on responsibility for breaking contractual obligations. We believe that the section on the responsibility of the parties under legal services supply agreement must be in every specific contract as an independent one, since the general provisions of the Civil Code of Ukraine regarding responsibility for non-performance (improper performance) of obligations, including under general provisions on services supply agreement, do not fully correspond to the specifics of legal services supply agreement, which is determined by the nature of the very service, professional knowledge and skills of the person who provides it, as well as not always by the guaranteed result of the provided service expected by the customer. At the same time, responsibility of the parties under legal services supply agreement should be one of its mandatory and essential conditions. It has been emphasized that the legislation and legal doctrine of Ukraine do not contain a single approach to determining the criteria for assessing the quality of both legal services directly and services as the object of civil rights in general. The specifics of the legal service do not allow to formulate definite requirements for the activity of its performer in the very contract, which makes it much more difficult to resolve the issue of the possibility of bringing the performer to responsibility in case of improper performance of the obligation. The above does not contribute to a clear answer to the question on the quality of legal services and the establishment of general, the most important and necessary criteria for its evaluation.

Key words: agreement, obligations, legal services, customer, talent, responsibility, guilt.

Проаналізовано законодавство України, а також доктринальні підходи та судову практику щодо розуміння свободи й обов’язковості виконання договору в цивільному праві України. Зроблено висновок, що законодавство багато в чому створює ситуацію для обмеження дії принципу свободи договору. При цьому ні законодавство, ні правозастосовна практика не містять жодних застережень, які б дозволили змінити відповідний стан справ на користь засад диспозитивності регулювання приватноправових відносин. Зауважено, що принцип свободи договору в межах цивільно-правових відносин не має абсолютного характеру. Акцентовано увагу на тому, що законодавство, крім обов’язковості виконання договору, передбачає також випадки звільнення сторін договору від виконання своїх обов’язків (від обов’язковості договору).

Ключові слова: цивільне право, договір, свобода договору, принципи цивільного права, обов’язковість виконання договору, суб’єкти цивільного права

An analysis of the legislation of Ukraine, as well as doctrinal approaches and judicial practice regarding the understanding of freedom and obligation to perform a contract in the civil law of Ukraine, has been carried out. It has been concluded that the legislation in many respects creates situation where the principle of freedom of contract is restricted. At the same time, neither legislation nor law-enforcement practice contain any reservations that would allow changing the relevant state of affairs in favor of the principles of dispositive regulation of private law relations. It has been noted that the principle of freedom of contract within civil law relations does not have an absolute nature, which is confirmed by the provisions of civil legislation that ensure the procedure for conclusion, execution and responsibility for individual contractual structures regulated by the Civil Code of Ukraine (e.g., a public contract, an accession agreement, etc.), as well as relations connected with consumer protection. Based on the conducted research, it has been proposed to single out two main models for restriction of contract freedom: 1) establishment of direct restrictions by the state, by indicating which specific conditions the parties are forbidden to agree on in the contract; 2) consolidation of general evaluation standards that the transaction and its terms must meet by the legislator or higher courts at the level of law or law enforcement practice. Attention has been focused on the fact that the ability to realize interests under one’s own responsibility is the basis of the contract, and that contractual binding and responsibility are its inevitable consequences. Despite the fact that the legislation provides for the obligation to perform the contract (Article 629 of the Civil Code of Ukraine), it also provides for cases of contract parties’ release from the performance of their obligations (from the obligation of the contract).

Key words: civil law, contract, freedom of contract, principles of civil law, obligation to perform the contract, subjects of civil law.

У поданій до обговорення статті наведено аргументи «за» і «проти» підтримки існування та розвитку конструкції «юридична особа» у вченнях римських юристів. Аналіз цивілістичної доктрини про римське право щодо вчення про юридичну особу дозволив дійти висновку, що хоча римські юристи не напрацювали поняття юридичної особи, однак було запропоновано її основний практичний прояв: напрацьовано поняття правоздатності, що не залежить від фізичної особи, поняття дієздатності й основні типи юридичних осіб, які отримали в подальшому свій розвиток в європейській юриспруденції. Заслугою римського права є обґрунтування юридичного способу, за допомогою якого найрізноманітніші соціальні утворення могли бути введені в цивільний оборот. Наголошено, що ідея розширення кола суб’єктів приватного права за рахунок особливих організацій, союзів громадян належить саме римському приватному праву, проте саме поняття «юридична особа» на цьому етапі історичного розвитку не було сформоване з точки зору матеріального права, а оформилося лише як соціальна категорія, але не як правова.

Ключові слова: юридична особа, корпорація, цивільне право, цивільні відносини, римське право, правоздатність, представництво.

The article is devoted to the study and comparison of the teachings of Roman lawyers regarding the emergence and understanding of the essence of a legal entity as a certain organization of people, as well as providing arguments “for” and “against” its existence as an independent participant in private relations. Attention is drawn to the fact that the current state of the development of civilist thought regarding the development of the category “legal entity” by Roman lawyers indicates the existence of three approaches: 1) Roman lawyers developed and used a legal structure that was different from the citizens of Rome and could participate in the civil turnover of that time; 2) the category of legal entity was not known to Roman lawyers, but the main features characterised to its modern understanding (legal capacity, property separation, the possibility to participate in legal proceedings, etc.) were developed precisely in Ancient Rome; 3) for the jurisprudence of the Roman period, the category “legal entity” or its individual characteristics were not known in the sense that are now attached to the content of the relevant characteristics, but the use of individual constructions, such as “universitas”, “corpus”, “collegia”, “sodalitia”, etc., was intended to show that in private relations, property can exist without being tied to a Roman citizen as a subject of rights. The analysis of the civil law doctrine of Roman law regarding the doctrine of a legal entity in the context of comparison with the modern understanding of the essence of such a participant in civil relations led to the conclusion that although Roman lawyers did not develop the concept of a legal entity, they proposed its main practical manifestation: the concept of legal capacity, which does not depend on an individual, the concept of legal capacity and the main types of legal entities that were further developed in European jurisprudence (corporations and institutions). The merit of Roman law is the substantiation of the legal way by which a variety of social entities could be introduced into civil turnover. It is emphasized that although the concept of “legal entity” was not defined by the Roman ancient lawyers, and its essence was not directly studied by them, the idea of expanding the circle of subjects of private law at the expense of special organizations, unions of citizens belongs to the Roman private law. It can be assumed that the very concept of “legal entity” at this stage of historical development was not formed from the point of view of substantive law, but was formed only as a social category, but not as a legal one.

Key words: legal entity, corporation, civil law, civil relations, Roman law, legal capacity, representation.

Проведено аналіз законодавства України, а також доктринальних підходів до розуміння вини юридичної особи як учасника цивільних відносин. Зроблено висновок, що проблематика можливості існування вини в юридичної особи в межах цивільноправової відповідальності обумовлена кількома факторами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Вина як підстава цивільно-правової відповідальності враховується в цивільних правовідносинах лише між фізичними особами. Окремого різновиду вини юридичної особи не існує, а будь-яке невиконання нею зобов’язань викликається діями її органів, учасників, колективу. Цей суб’єктивний фактор не береться і не може братися до уваги при покладенні цивільно-правової відповідальності на юридичну особу.

Ключові слова: юридична особа, вина, цивільно-правова відповідальність, добросовісність, розумність, член органу, учасник, працівник.

An analysis of the Ukrainian legislation, as well as doctrinal approaches to understanding the guilt of a legal entity as a participant in civil relations, was carried out. It was concluded that the issue of the possibility of guilt in a legal entity within the limits of civil liability is determined by several factors of both an objective and subjective nature, namely: a) various mechanisms of forming the will of participants in civil legal relations; b) lack of understanding of the manifestation of the legal entity's own guilt as an independent participant in civil relations, or the guilt of members of its bodies, participants or employees; c) the absence of a direct indication in the current Civil Code of Ukraine on the existence of guilt in a legal entity, since the code (Article 96) contains a norm only about its responsibility. Some questions remain unresolved: 1) does the category “guilt of a legal entity” exist at all; 2) if there is a legal entity's guilt, so which of the recognized doctrines should be applied - the doctrine of mental conditioning of the offender's behavior or the doctrine of objectively possible care and prudence in the behavior of a participant in a civil legal relationship. Guilt as a basis for civil liability is taken into account in civil legal relations only between natural persons. There is no separate type of guilt of a legal entity, and any failure by it to fulfill its obligations is caused by the actions of its bodies, participants, and team. This subjective factor is not and cannot be taken into account when imposing civil liability on a legal entity.

Key words: legal entity, guilt, civil liability, good faith, reasonableness, member of the body, participant, employee.

Наукова робота присвячена дослідженню проблем, що виникають щодо визначення об’єкта правових зв’язків у сфері венчурного інвестування інноваційної діяльності. Проаналізовано два основні підходи до розуміння такого об’єкта – об’єкт права промислової власності та інноваційний продукт або технологію. Доведено відсутність аргументів на користь доцільності визнання об’єктом венчурного інвестування інноваційної діяльності інноваційного продукту, оскільки про нього можна говорити у контексті характеристики якісних складових виробленої продукції з урахуванням провадження в інноваційний процес нового об’єкта права промислової власності, отриманого в результаті проведення та отримання нових науково-технічних розробок, результат яких отримав об’єктивну форму (патент, свідоцтво тощо). Технологія також не може визнаватися об’єктом досліджуваних відносин, оскільки її тлумачення у законодавстві та доктрині є досить розмитим, чітко не дає відповіді на запитання про розуміння такого об’єкта, оскільки є переважно узагальнюючим поняттям, яке охоплює весь спектр відносин, що мають місце у ланцюгу інноваційного процесу. Зроблено висновок, що заінтересованість суб’єктів інноваційної діяльності становлять позитивні результати від проведення науково-технічних та конструкторських розробок, результатом яких є створення об’єкту інтелектуальної творчої діяльності, втіленого у певну об’єктивну форму (патент, свідоцтво тощо). Відповідно об’єктом венчурного інвестування інноваційної діяльності є майнові права на втілений у матеріальний носій інтелектуальний продукт, який створено в результаті фундаментальних і прикладних наукових досліджень, результати якого мають практичну придатність, здебільшого промислову, і можуть бути використані для потреб суспільства.

Ключові слова: венчурне інвестування інноваційної діяльності, об’єкт, промислова власність, технологія, інноваційний продукт

Problem setting. The basis of carrying out venture investment into innovation activity is a creative search for opportunities to establish the objective truth of certain processes and, if possible, their implementation into industrial production. Therefore, one can determine by using legislative norms on intellectual property the persons who own the result of intellectual creative activity, embodied into a certain objective form (a patent, a certificate, etc.). However, it is often emphasized, except the objects of industrial property rights, that the objects of venture investment into innovation activity are innovative products or technologies. Analysis of recent researches and publications. The modern research situation of the selected issues indicates the imperfection of the current legislation and the lack of legal doctrine in the context of determining the objects of legal relations of venture investment into innovation activity. Doctrinal developments of domestic and foreign experts, such as Yu. Ye. Atamanov, K. M. Vrublevska-Misiuna, V. P. Kokhan, O. E. Simson, F. Pinkow, J. Iversen, although contain analysis and arguments in favor of a certain scientific approach in the context of understanding the outlined issue, but do not give an unambiguous answer. Significant scientific achievements in considering the development of startups by business incubators and venture financing of startups is the work of O.V. Rozghon. Target of research. The objective of the article is to clarify the issue of determining the object of venture investment into innovation activity. Article’s main body. The author of the research argues against the recognition of innovative products and technologies as the object of venture investment into innovation activity, because: 1) innovative product is only the result of production activities (secondary, derivative object), when there is already the object (the object of intellectual property law) having the security document; such a product can be discussed in the context of the characteristics of quality components of the products, taking into account the implementation of a new object of industrial property rights into the innovation process; 2) the concept of technology as an object contained in the legislation of Ukraine and legal doctrine is rather vague and does not clearly answer the question on understanding the object of researched legal relations, since it is mostly a generalizing concept that covers the entire range of relations taking place in the chain of the innovation process. Conclusions and prospects for the development. The purpose of the activity of the objects of venture investment into innovation activity is to create an object of intellectual, creative activity, i.e. the creation of venture entrepreneurship object, which includes inventions, utility models and other innovations, the creation of which are carried out with a certain risk. The interest of the subjects of innovation activity is the positive results of scientific and technical, engineering developments, the result of which is the creation of an object of intellectual creative activity embodied in a certain objective form (a patent, a certificate, etc.). Accordingly, the object of venture investment into innovation activity is property rights to the intellectual product embodied into the material carrier, which is created as a result of basic and applied scientific research, the results of which have practical applicability, mostly industrial one.

Key words: venture investment into innovation activity, object, industrial property, technology, innovative product.

Досліджується сутність та специфіка венчурного інвестування інноваційної діяльності як різновиду підприємницької діяльності. На основі аналізу наукових підходів та практичного застосування зроблено висновок, що венчурне інвестування інноваційної діяльності є видом підприємництва, заснованим на наявності здібності підприємця акумулювати з різних джерел інвестиції, який орієнтований на практичне використання технічних та технологічних нововведень, які оцінюються як високорентабельні, направлений на завершення науково-технічних проектів, що не випробувані на практиці, так і на удосконалення вже існуючих з метою здійснення прав інтелектуальної власності та отримання прибутку і (або) іншого ефекту (переваг). Отримав розвиток підхід про визнання двох, найбільш поширених форм венчурного інвестування інноваційної діяльності: 1) інвестиції в корпоративний капітал товариств та 2) інвестиційні кредити. Проте на практиці обидві ці форми досить часто використовуються одночасно. Обґрунтовується, що венчурні інвестиції становлять на сьогодні найбільш доступну альтернативу позикового фінансування. Можна з упевненістю стверджувати, що саме ця форма залучення інвестицій є найбільш вигідною для товариства-реципієнта, оскільки, попередній досвід інвесторів завжди позитивно впливає на венчурне товариство.

Ключові слова: венчурне підприємництво, інноваційна діяльність, інвестор, інвестиція, венчурний капітал, корпоративний капітал.

On the basis of the analysis of scientific approaches and practical application, the authors have concluded that venture investment of innovation activity is a type of entrepreneurship based on the ability of an entrepreneur to accumulate investments from various sources, which is focused on the practical use of technical and technological innovations that are assessed as highly profitable, and which is aimed at fulfilling scientific and technical projects that have not been tested in practice, as well as at improving existing ones in order to exercise intellectual property rights and make a profit and (or) other effect (benefits). It has been noted that the analysis of the essence of venture investment of innovation activity at the current stage of the development of the National Innovation System, suggests that inter-temporal changes of public investment growth, which should act as an institutional magnet, are much greater than the dynamics of private investment. One of the key problems of the modern Ukrainian model of the development of venture industry, which is implemented at the state level, is the imbalance between public and private investments, which must be promptly eliminated. The temporary lack of private investments in Ukraine has been so far successfully replaced by public investments, but it is necessary to create a stable market for both private Ukrainian and foreign venture capital for the effective implementation of the global strategy of building an innovative economy. The authors have substantiated the position that the process of venture investment into innovation activity consists of two stages: 1) invention and development of the object of venture investment and 2) implementation and realization of the obtained result into production, services sector, etc. The specified stages can be combined or considered separately depending on the specialization and (or) specifics of the venture company. An approach to the recognition of two most common forms of venture investment into innovation activity has gained the development. These forms are: 1) investment into corporate capital of companies and 2) investment loans. However, both of these forms are often used simultaneously in practice. The essence of venture investment into innovation activity abroad compared to Ukraine, is the identity of the ultimate purpose of venture and innovative entrepreneurship, which is to make a profit through the industrial introduction of advanced technologies (materials, products, production methods, etc.), despite the fact that methods and means to achieve this purpose are different. Thus, sources of investment of venture entrepreneurship are diversified in different countries from purely private (through specially created structures) to a combination of private and public investment resources. It has been substantiated that venture investments are currently the most affordable alternative to loan financing. One can confidently state that this form of investment is the most profitable for the recipient company, because the previous experience of investors always has a positive effect on a venture company.

Key words: venture entrepreneurship, innovation activity, an investor, investment, venture capital, corporate capital.

У статті досліджені питання визначення суб’єктного складу відносин венчурного інвестування інноваційної діяльності. Зроблені висновки про існування проблеми з визначенням організаційно-правових форм венчурних фондів, оскільки, за чинним законодавством, вони створюються як юридичні особи (корпоративні фонди) або сукупність активів (пайові фонди). Зазначено, що організаційно-правовими формами юридичних осіб у сфері венчурного підприємництва мають бути акціонерне товариство чи товариство з обмеженою відповідальністю.

Ключові слова: венчурне підприємництво, суб’єкт, венчурне інвестування інноваційної діяльності, інституціональний інвестор, венчурний фонд, корпоративне інвестування.

Problem setting. Nowadays, given that public relations, as a rule, are ahead of the development of legislation that does not have time to adapt and modernize to new economic relationships, such relations do not receive adequate legal provision. Relations on venture investment into innovation activities are no exception. It is related both to the lack of a mechanism for legal provision, as well as scientific and practical best practice of its basic categories, one of which is the parties of the relevant legal relations. Analysis of recent researches and publications. The current state of the research on the selected issues indicates the imperfection of the current legislation and the lack of legal doctrine in the context of determining the parties of relations of venture investment into innovation activities. The doctrinal works of domestic and foreign experts, although contain analysis and reasoned conclusions about the participants of innovation relations, but do not provide unambiguous answer to the question on their parties. Target of research. The purpose of the research is to outline the parties of relations of venture investment into innovation activities. Article’s main body. The venture capital market is represented by two sectors: formal (venture funds) and informal (individual investors). Studying the essence and specifics of venture entrepreneurship is due to the fact that different countries have their own specifics of its implementation, and, accordingly, different parties of the relevant relations. It is mainly applied to organizational and legal forms of legal entities. At the same time, the implementation of corporate venture investments provides a significant number of new opportunities for a corporations, related to the reduction of costs for the purchase of new technologies, reduction of risks from the development of technologies, etc. The parties of venture investment into innovation activities can be represented by institutional investors, which should be understood as financial institutions that attract a large number of investors to combine them into a single money pool with the subsequent placement at the securities market and (or) investing into real estate. Thus, one can distinguish two groups of institutional investors depending on the subject matter of activity: universal investors (commercial banks, professional participants of securities market) and specialized investors (venture funds, incorporated investment funds, asset management companies, private pension funds). Conclusions and prospects for the development. There is currently no clear definition of organizational and legal forms of venture funds, because they are created as legal entities (corporate funds) or a set of assets (share funds) according to the current legislation. Venture funds should be created and should operate exclusively as legal entities – corporate investment funds. It provides certain guarantees to their individual investors, since the legislator establishes special conditions for the participation of individuals in venture funds. Organizational and legal forms of legal entities in the field of venture entrepreneurship should be a joint stock company or a limited liability company. The entities of venture investment into innovation activities are: 1) entities that bring the object of intellectual property to the status of an innovative product; and 2) entities that implement innovations and / or produce innovative products.

Key words: venture entrepreneurship, entity, venture investment into innovation activity, institutional investor, venture fund, corporate investment

Проведено аналіз законодавства України, судової практики України та Європейського суду з прав людини, а також доктринальних підходів щодо розуміння правомірних очікувань як об’єктів корпоративних правовідносин. Зроблено висновок, що частка (акція), а по суті участь у товаристві, є активом, пов’язаним із виникненням сприятливих майнових наслідків у майбутньому, і має всі ознаки правомірних очікувань. Правомірні очікування, крім регулятивних корпоративних правовідносин, можуть бути визнані й об’єктом охоронних корпоративних зв’язків, що ґрунтується на фактах порушення права мирного володіння таким майном. Це стосується як порушення права на управління корпорацією, так і відмови від викупу акцій в акціонера як здійснення «права на незгоду»

Ключові слова: правомірні очікування, корпорація, об’єкт правовідносин, суб’єктивне корпоративне право, право участі у товаристві, корпоративне управління, акціонер, учасник товариства.

The authors have conducted the analysis of the legislation of Ukraine, the case law of Ukraine and the European Court of Human Rights, as well as doctrinal approaches to understanding legitimate expectations as objects of corporate legal relations. It has been concluded that the share (capital share), and in fact participation in the company, is an asset associated with the occurrence of favorable property consequences in the future, and has all the characteristics of legitimate expectations. Participation in a company has all the characteristics necessary for its potential monetary evaluation, because it is negative from its owner (does not have a personal, inseparable connection with the person to whom it belongs), and therefore is potentially viable. Monetary evaluation of the participation in the company allows us to classify this object as property benefits (asset). The emergence of economic benefits, as a result of the use of participation, the exercise of the right to it, indicates the connection of such benefits with the consequences that arise. Thus, participation in the company has all the characteristics of legitimate expectations. That is, the participant expects in the future to receive economic benefits from the participation in the company (exercise of corporate rights) that result from the placement of certain values in the charter capital, which have a monetary value. Legitimate expectations, in addition to regulatory corporate legal relations, can be recognized as the object of protective corporate relations, based on the facts of the violation of the right to peaceful possession of such property. It is applied both to the violation of the right to manage the corporation (in case of failure to notify about the general meeting of participants) and the refusal to repurchase shares from a shareholder as the exercise of the “right to disagree”. It is alleged that there are also protective legal relations with such an object as legitimate expectations in case of the violation of the rights to dividends, to the payment of the value of the share (capital share), to the liquidation quota. But such legal relations are not corporate, because the rights to be protected are not included into the group of corporate rights.

Key words: legitimate expectations, corporation, object of legal relations, subjective corporate law, right to participate in the company, corporate governance, a shareholder, member of the company.

Корпоративні правовідносини досить швидко розвиваються, тим самим ускладнюються, і відповідно потребують належного врегулювання. Тому основна мета роботи полягає у визначенні кола підстав виникнення, зміни та припинення корпоративних правовідносин. Методологічно дослідження юридичних фактів у механізмі правового регулювання корпоративних правовідносин умовно поділено на три частини: правопороджуючі, правозмінюючі та правоприпиняючі підстави. Окремо виділено юридичний склад. У якості основного методу обрано метод дедукції. В роботі звертається увага, що останні зміни законодавства та судової практики, а разом з ними і доктрини права залишають без відповіді низку питань, одне з яких – окреслення кола підстав виникнення, зміни та припинення корпоративних правових зв’язків. Доведено, що такі підстави, у діяльності корпорацій за своїм складом і якістю можуть бути простими й складними. До перших віднесено підстави, що породжують правові наслідки лише при наявності одного юридичного факту, тоді як до других – підстави, в основі яких знаходяться кілька взаємозалежних юридичних фактів, а відповідно юридичні факти, що мають множинну правову спрямованість. Юридичні факти у механізмі правового регулювання корпоративних правовідносин мають усі ознаки традиційних видових диференціацій юридичних фактів, що існують у сучасній правовій доктрині та правозастосовній практиці цивільного права. Разом з тим вони мають і властиві їм особливості, характерні лише для корпоративних правових зв’язків. Проведений аналіз має теоретичне значення для подальших досліджень механізму правового регулювання корпоративних відносин, оскільки дозволяє за допомогою дедуктивного методу розширити уявлення про підстави виникнення, зміни та припинення корпоративних правовідносин. Це, у свою чергу, сприятиме формуванню чіткої та несуперечливої судової практики.

Ключові слова: юридичний факт, корпорація, товариство, корпоративні правовідносини, учасник.

Abstract. Corporate relations are developing quite quickly, thus becoming more complicated and, accordingly, in need of proper settlement. Therefore, the main purpose of the work is to determine the range of grounds for the emergence, change and termination of corporate relations. Methodologically, the study of legal facts in the mechanism of legal regulation of corporate relations is conditionally divided into three parts: law-generating, enforcing and terminating grounds. The legal structure is singled out. The deduction method was chosen as the main method. The paper draws attention to the fact that recent changes in law and jurisprudence, as well as the doctrines of law, leave unanswered a number of questions, one of which is to define the circle of grounds for the emergence, change and termination of corporate legal relations. It is proved that such bases in the activities of corporations in their composition and quality can be simple and complex. The first are the grounds giving rise to legal consequences only in the presence of one legal fact, while the second is the basis on which there are several interrelated legal facts, and, accordingly, legal facts having multiple legal directions. Legal facts in the mechanism of legal regulation of corporate legal relations have all the signs of the traditional specific differentiation of legal facts that exist in the current legal doctrine and applicable law of civil law. At the same time, they have their own peculiarities, which are characteristic only of corporate legal relations. The conducted analysis is of theoretical importance for further research of the mechanism of legal regulation of corporate relations, as it allows to expand with the help of deductive method the idea of the grounds for the emergence, change and termination of corporate legal relations. This, in turn, will facilitate the formation of clear and consistent case law.

Key words: legal fact, corporation, partnership, corporate relation, party.

У статті розглянуті питання визначення публічно-правових джерел інвестування малого та середнього інноваційного підприємництва в ЄС. Сучасний стан нормативного забезпечення дозволяє стверджувати, що до них варто відносити структурні фонди, якими є Європейський фонд регіонального розвитку та Європейський соціальний фонд, які, у рамках своїх програм здійснюють комплексне (поєднання публічного та приватного) інвестування інноваційного підприємництва. Зроблено висновок, що в ЄС інвестування малих та середніх підприємств не є однорідним, а значна їх частина, незважаючи на велику кількість інструментів підтримки в інвестуванні таких компаній, стикаються з серйозними проблемами у доступі до інвестиційних ресурсів.

Ключові слова: інвестиції, інноваційна діяльність, фонди інвестування, малі підприємства, середні підприємства, інноваційна інфраструктура.

Problem setting. The development of social relations, the economic well-being of the population and the stable social structure of any state in the present circumstances are conditioned by a series of factors, one of which is the development of innovative infrastructure. One of the most important directions of development of the economic sector of our country was the formation of an innovative model of the economy, which puts to law the new tasks of clarifying the purpose and social value of law as a regulator of social relations. analysis of recent researches and publications. The current state of the study of the selected issues indicates that the sources from which public-law organizations are investing innovative activities of small and medium-sized innovative entrepreneurship in the EU are insufficient. At the same time, the state policy of the EU countries in the scientific and technical sphere is realized through the use of various instruments, which include: legislation, tax policy, size and nature of the allocation of budget funds, including for the implementation of works in priority areas, the formation and maintenance of infrastructure, personnel, etc. target of research is to identify the public and legal means of investing small and medium innovative entrepreneurship in the EU. article’s main body. In the EU, the innovative component of public policy encompasses the scope of national scientific institutions (institutes, research centers, university laboratories, etc.). There are government programs that receive partial funding from the state budget. The state is guided by different criterias when deciding on the financing of specific works. First, the prospect of each specific direction is evaluated from the point of view of preserving the country’s achieved position on the world market in the future. Second, the recognition at the governmental level of innovation as a vital factor of economic development, the conduct of a broad government company on the problems of innovation. The current state of regulatory support suggests that structural funds such as the European Regional Development Fund and the European Social Fund should be considered as the main public sources of investment for innovative enterprises. In particular, such funds are implementing EIC Pathfinder Pilot, FET Innovation Launchpad, EIC Transition to Innovation Activity, EIC Accelerator, Programme for the Competitiveness of Enterprises and Small and Medium-sized Enterprises (COSME) etc. conclusions and prospects for the development. In the EU, the investment of small and medium enterprises is not homogeneous, but a large part of them, despite the large number of investment support tools for such companies, face significant challenges in accessing investment resources. Developing a successful pan-European policy requires an indepth understanding of the problems and specifics of financing the innovation activities of small and medium innovative enterprises in EU Member States.

Key words: investments, innovative activity, investment funds, small enterprises, medium enterprises, innovative infrastructure.

Анотація. Проаналізовано окремі економічні характеристики засобів приватного інвестування малого і середнього інноваційного підприємництва в Європейському Союзі (далі — ЄС). Зазначено, що, на відміну від державного фінансування, яке здійснюється країнами — членами ЄС, та інвестування впроваджуваного структурними фондами, доречно звернути увагу на механізми розміщення інвестицій, які використовуються у приватному секторі для підтримки малого і середнього інноваційного підприємництва в ЄС, що має власну специфіку та джерела. Досліджено особливості таких джерел, як банківське кредитування, корпоративне і венчурне інвестування, а також фінансування, що здійснюється бізнес-ангелами. Зазначено, що банківські кредити в ЄС для інноваційних підприємств стали більш доступними, але вимоги до застави, що накладаються банками, залишаються великими. Причинами низького рівня корпоративного інвестування інноваційних малих і середніх підприємств (далі — МСП) в окремих країн-членів є відсутність розвинутої культури часткового інвестування та специфіка обміну інформацією між компаніями та інвесторами. Низьким є рівень використання венчурного капіталу і лише невелика кількість МСП є привабливими для інвестування венчурних капіталістів. Натомість бізнес-ангели є досить вибірковими щодо об’єктів інвестування, а це зумовлює їхню основну активність на етапі початкової реалізації інноваційного проекту. Зроблено висновок, що значна частина МСП зіштовхується із серйозними проблемами у доступі до інвестиційних ресурсів, також мають місце істотні відмінності між країнами, безпосередньо, у таких сферах, як боргове фінансування, а отже, фінансування МСП в Європі не є однорідним. Незважаючи на значну кількість інструментів підтримки в інвестуванні таких підприємств у ЄС, успішна реалізація ініціатив має місце не у всіх країнах і відрізняється неоднорідним ефектом. Для створення успішної загальноєвропейської політики з підтримки МСП потрібне більш поглиблене розуміння проблем і специфіки фінансування інноваційної діяльності малого і середнього бізнесу країн — членів ЄС.

Ключові слова: підприємство, інновації, венчурне підприємництво, банківське фінансування, бізнес-ангели, стартап.

Abstract. The authors of the article have analyzed certain economic characteristics of private investment of small and medium-sized innovative enterprises in the European Union (hereinafter — the EU). It has been noted that, unlike public funding from the EU Member States and Structural Funds investment, it is appropriate to pay attention to the investment mechanisms used in the private sector to support small and medium-sized innovative entrepreneurship in the EU, which has its own specificity and sources. The features of such sources as bank lending, corporate and venture investing, as well as financing provided by business angels have been studied. It has been noted that bank loans for innovative enterprises in the EU have become more accessible, but the collateral requirements imposed by banks remain high. The reasons for the low level of corporate investment of innovative small and medium-sized enterprises (hereinafter — SMSEs) in some Member States are the lack of a developed culture of partial investment and the specificity of information exchange between companies and investors. The level of venture capital usage is low and, as a consequence, only a small number of SMSEs are attractive to venture capitalists’ investments. On the other hand, business angels are quite selective about investment objects. This determines their main activity at the stage of initial implementation of innovative projects. It has been concluded that a large proportion of SMEs face serious problems in accessing investment resources, and there are significant differences between countries, directly, in such areas as debt financing and, therefore, SMEs’ financing in Europe. is not homogeneous. Despite the large number of support instruments for investing such enterprises in the EU, successful implementation of initiatives does not occur in all countries and has a heterogeneous effect. In order to create a successful EU policy on supporting SMEs there is the need in more in-depth understanding of the problems and specificities of financing SMEs of the EU Member States.

Key words: an enterprise, innovations, venture entrepreneurship, bank financing, business angels, start-up.

Правова доктрина є підґрунтям нормотворчої діяльності, правозастосування та правореалізації. У свою чергу, й останні впливають на формування національної доктрини цивільного права, слугують поштовхом її розвитку. Враховуючи те, що сучасному суспільству притаманні особлива повага до прав і свобод людини, їх реального забезпечення та гарантування, як на національному, так і на міжнаціональному рівнях, то не виникає жодних сумнівів щодо особливого значення доктрини особистих немайнових прав. Тому метою дослідження у межах даної статті є доповнення та уточнення уявлень про особисті немайнові права в національній доктрині цивільного права. Структурно робота поділена на три частини: історія формування, сучасний стан та перспективи розвитку. Під час дослідження використовувалися історичний, системний, діалектичний методи, проводився аналіз, синтез тощо. У роботі розглянуті чинники, які вплинули на розвиток вчення про особисті немайнові права, у т.ч. й з урахуванням досвіду європейських країн. Зазначено, що на сьогодні, в теорії вітчизняного права, панівною є позитивна концепція, за якою особисті немайнові відносини входять до предмета цивільного права та не лише охороняються ним, а й регулюються. З урахуванням особливостей об’єкту їх механізм правового регулювання близький до того, який застосовується до відносин з результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Встановлено, що набирає ваги точка зору, за якою деякі правовідносини можуть мати подвійну природу та складаються з особистих немайнових та майнових прав, а особисті немайнові правовідносини, що забезпечують соціальне буття особи можуть спрямовуватися на задоволення не лише немайнового, а й майнового інтересу. Виявлено, що на відміну від традиційної думки, що виникнення та припинення особистих немайнових прав пов’язане лише із законом, народженням людини та її смертю, все більшого схвалення отримує позиція, за якою підстави виникнення, зміни або припинення особистих немайнових прав повністю охоплюються загальними положеннями про юридичні факти. Розглядаються також питання сучасного стану вчення про особисті немайнові права юридичних осіб. Зазначається, що у більшості сучасних досліджень науковці ствердно відносяться до існування цілої системи особистих немайнових прав юридичної особи. На підставі проведеного дослідження у роботі запропоновано деякі аспекти подальшого розвитку національної доктрини особистих немайнових прав, окреслено їх перспективи та значення.

Ключові слова: цивільні правовідносини; особисті немайнові права; фізична особа; юридична особа.

ABSTRACT. Legal doctrine is the foundation of law-making, law application and law implementation. On their part, the latter have an impact on the shaping of the national civil law doctrine and provide a stimulus to its development. Given that modern society has a special respect for human rights and freedoms, their real assurance and guarantee at the national as well as at the international levels, there can not be the slightest doubt about a particular importance of the doctrine of personal non-property rights. This article aims at expanding and clarifying the ideas of personal non-property rights in the national civil law doctrine. The author examines the factors which had an impact on the development of the doctrine of personal non-property rights, with due regard for the experience of European countries. It is noted that today the national law theory is dominated by a positive concept according to which personal /non-property relations are regarded as a part of the subject of civil law and are thus protected by it and regulated by it as well. Given the specific features of the object, their legal regulation mechanism is close to that which is applied to the relations with results of intellectual and creative efforts. The author has established that today an increasing importance is gained by a point of view according to which some legal relations can have a dual nature and comprise personal non-property and property rights, and personal non-property legal relations which underlie an individual’s social existence can be targeted at satisfying not only of non-property interest but property interest as well. The author demonstrates that, in contrast to the traditional standpoint that personal non-property rights can emerge and terminate only by virtue of law, birth of a person or his/her death, there is a growing support of another standpoint according to which the grounds for emergence, modification or termination of personal non-property rights are fully covered by the general provisions of legal facts. The article also focuses on the current issues of the doctrine of personal non-property rights held by legal entities. It is noted that in most modern studies scholars have a positive attitude to the existence of a whole system of personal non-property rights of a legal entity. Given the findings of the research, the author indicates some aspects of further development of the national doctrine of personal non-property rights, and outlines their prospects and significance.

Key words: relations under civil-law; personal non-property rights; natural person; legal entity.

У статті розглянуті питання проблематики визначення організаційно-правових форм юридичних осіб, які функціонують у сфері інноваційної діяльності – суб’єктів венчурного підприємництва. Зазначається нагальна потреба у чіткій регламентації на рівні Закону України «Про інноваційну діяльність» організаційно-правових форм таких суб’єктів. Обстоюється позиція двоякої юридичної природи венчурного підприємства, яке може визнаватися і юридичною особою (організаційно-правова форма), яка здійснює венчурне підприємництво, і об’єктом цивільно-правових відносин. Автор приходить до висновку, що організаційно-правовими формами юридичних осіб – суб’єктів венчурного інвестування мають визнаватися акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.

Ключові слова: юридична особа, венчурне підприємництво, інноваційна діяльність, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю.

Problem setting. At the current stage of the development of Ukrainian legislation and legal doctrine in the field of innovation activity and its kind of venture business, legal entities are solely admitted as their subjects. This indicates on the imperfection of Ukrainian legislation in the context of admitting individuals as the same subjects. However, admitting legal entities as the subjects of such activities does not solve all the problems, since the legislation of Ukraine does not contain a clear regulation of their organizational and legal forms, and a number of legislative acts contains a list that does not meet either the provisions of the Civil Code of Ukraine or the norms of the Commercial Code of Ukraine. Analysis of recent researches and publications. The current state of the legal doctrine does not make it possible to unambiguously state about clear developments of the types of organizational and legal forms of legal entities that are admitted as the subjects of venture business. It should be noted that studying the works of scholars in Ukraine does not create an unified system of understanding certain entities as the subjects of venture business, since it has been offered to admit them as technopolises, technology parks, business incubators, etc. At the same time, we did not find any scientific or educational literature, where the author’s vision on the creation of the subjects of innovation activity (venture business) in the concrete organizational and legal form of a legal entity would be expressed. Target of research. The objective of the research is to clarify possible organizational and legal forms of legal entities – the subjects of ventures investment. Article’s main body. Legal entities in the field of venture business occupy a special position due to the possibility of conducting developments of the objects of industrial property rights and the realization of property rights to their use. The issue of correlation between the provisions of the Civil Code of Ukraine, the Commercial Code of Ukraine and a number of legislative acts in the context of the ratio between the concepts of «a legal entity» and «an enterprise» is relevant. This makes it possible to note that the dual nature of such an economic phenomenon as «an enterprise» necessitates the consideration of its legal form of participation in economic relations of both a legal entity, and the object of civil relations. The implementation of the concept of «innovative structure» is inappropriate, since it artificially substitutes the concept of a legal entity. It is important to draw attention to the fact that the content of the definitions of «innovative structure» and «a legal entity» does not fully characterize their legal nature; however, the legislator compares them. Taking into account the provisions of the Art. 83 of the Civil Code of Ukraine we emphasize attention on the fact that organizational and legal forms of a legal entity are a company or an institution. We believe that “innovative structure” can not be created as an institution, since for doing venture business, the direct participation in the realization of such activities is stipulated. Therefore, legal entities engaged in venture business are created exclusively as companies. Legal entities in the field of venture business may be created solely as joint-stock companies or limited liability companies. The basis for such a vision is consideration of the peculiarities of implementing venture business and taking into account the increased risk to obtain a negative result from such an activity. Conclusions and prospects for the development. The author has indicated an urgent need for clear regulation of the organizational and legal forms of such entities at the level of the Law of Ukraine «On Innovation Activity». The author espouses the view of the dual legal nature of ventures company, which can be admitted as a legal entity (organizational and legal form), which carries out venture business, and the object of civil and legal relations. The author comes to the conclusion that organizational and legal forms of legal entities – the subjects of venture investment should be admitted as joint-stock companies or limited liability companies.

Key words: legal entity, ventures company, innovation activity, joint-stock company, limited liability company.

Стаття присвячена аналізу положень законодавства та правової доктрини України і країн Європейського Союзу щодо розуміння змісту процедури викупу мажоритарним акціонером акцій міноритарних акціонерів відповідно до механізму squeeze out та sell out. Зазначено, що відповідна процедура не має одностайної підтримки в юридичній літературі в контексті порушення суб’єктивних прав міноритарних акціонерів у розрізі примусового позбавлення права власності на акції, які є об’єктом власності, що закріплено Конституцією та Цивільним кодексом України. Увага акцентована на трьох окремих процедурах викупу акцій міноритарних акціонерів: а) за результатами придбання значного пакета акцій товариства; б) придбання акцій приватного акціонерного товариства за наслідками придбання контрольного пакета акцій та в) придбання акцій публічного акціонерного товариства за наслідками придбання контрольного пакета акцій або значного контрольного пакета акцій

Ключові слова: акціонерне товариство, акціонер, акція, викуп акцій, примусовий викуп акцій

Key words: joint-stock company, shareholder, share, purchase of shares, forced purchase of shares

Проаналізовані окремі економічні характеристики юридичної особи. Досліджено питання власності як передумови виникнення та функціонування юридичної особи, відділення майна через конструкцію юридичної особи як економічний спосіб ухилення від відповідальності її учасників та вивчення юридичної особи як системи контрактів. Виділено фактори, що зумовлюють економічну складову юридичної особи: відносини власності як передумова виникнення та функціонування юридичної особи; відділення майна через конструкцію юридичної особи як економічний спосіб ухилення від відповідальності її учасників; юридична особа як система контрактів. Зроблено висновки, що: власність у рамках юридичної особи як економічна категорія виконує певну функцію, яка полягає у формуванні значного за обсягом капіталу на найвигідніших для всіх осіб, втягнутих у цей процес, умовах з метою максимально прибуткового його використання; виходячи з економічної складової, можна стверджувати, що юридична особа є виключно інструментом відокремлення майна, що здійснюється з метою обмеження ризику його втрати у процесі певної діяльності реальної (фізичної) особи; юридичну особу з економічного погляду можна розуміти як систему контрактів, що зумовлено взаємозв’язками між її засновниками (учасниками), особами, які нею управляють (менеджерами), і самою юридичною особою

Ключові слова: економічна складова, підприємство, юридична особа, майно, власність, учасники, капітал, акціонерна власність

Key words: enterprise, legal entity, property, dominion, participants, capital, share ownership

Submitted to the review article is focused on the analysis of the current state of the studies about the object of a corporate relationship. As the basis, the author has taken methodological approach to study the researched phenomenon from the general to the specific. In particular, the range of problematic aspects related to the clarification of the object of civil relations in general, the object of their variety – corporate relations. The author has suggested to consider the subjective corporate right as the object of corporate relationship. Provided conclusion is based on the fact that the vulnerability of the most theories concerning the object of civil law is that they: a) are often built on the opposition and b) their developers try to indicate the boundaries of the object of the law (object of civil law). A person entering the corporate relations is interested in acquiring appropriate rights to participate in the management of the company and the possibility of their proper implementation. If regulatory corporate rights are violated (disclaimer, contestation) or there is a threat of their violations, the interest of a shareholder is not any actions, behavior, shares and other objects that are offered by experts to be considered as objects of corporate relations, but restoration and unresisted implementation of the proper regulatory corporate right, namely the right that compose the content of another (regulatory) corporate relationship.

Ключові слова: акціонер, акціонерне товариство, об’єкт правовідношення, суб’єктивні корпоративні права.

Key words: shareholder, joint stock company, object of legal relations, subjective corporate rights.

Запропоновано відмінності між засновницьким договором та договором про створення корпорації, що зводяться до їх функціонального призначення. Доводиться, що засновницький договір для повного та командитного товариств одночасно є і договором про створення, і установчим документом, а також закріплює корпоративні відносини між їх учасниками з моменту його укладення до моменту припинення корпорації. Натомість договір про створення корпорації для акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом, закріплює тільки зобов’язальні відносини між засновниками у процесі створення корпорації та, як правило, припиняється після виконання засновниками обов’язків, пов’язаних із державною реєстрацією юридичної особи та формуванням її статутного капіталу

Ключові слова: корпорація, господарське товариство, засновницький договір, договір про створення корпорації, правочин, установчий документ, учасник товариства, засновник товариства

Key words: corporation, business entity, memorandum of association, an agreement on corporation’s establishment, transaction, constitutive document, a member of an entity, the founder of an entity

Запропоновано відмінності між засновницьким договором та договором про створення корпорації, що зводяться до їх функціонального призначення. Доводиться, що засновницький договір для повного та командитного товариств одночасно є і договором про створення, і установчим документом, а також закріплює корпоративні відносини між їх учасниками з моменту його укладення до моменту припинення корпорації. Натомість договір про створення корпорації для акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом, закріплює тільки зобов’язальні відносини між засновниками у процесі створення корпорації та, як правило, припиняється після виконання засновниками обов’язків, пов’язаних із державною реєстрацією юридичної особи та формуванням її статутного капіталу

Ключові слова: корпорація, господарське товариство, засновницький договір, договір про створення корпорації, правочин, установчий документ, учасник товариства, засновник товариства.

Ключевые слова: корпорация, хозяйственное общество, учредительный договор, договор о создании корпорации, сделка, учредительный документ, участник общества, учредитель общества.

Key words: corporation, business entity, memorandum of association, an agreement on corporation’s establishment, transaction, constitutive document, a member of an entity, the founder of an entity.

У статті у продовження вивчення світового досвіду вирішення конфліктних ситуацій у рамках корпоративних відносин досліджуються питання застосування доктрини «проникнення за корпоративну вуаль». Аналізується правова доктрина та стан законодавства країн англосаксонської та романо-германської правових систем щодо можливості застосування у правовій дійсності відповідної доктрини. Звертається увага, що сучасний стан законодавства України не дозволяє однозначно стверджувати про можливість застосування проникаючої відповідальності за боргами корпоративної організації

Ключові слова: корпорація, проникнення за корпоративну вуаль, учасник товариства, акціонер, цивільно-правова відповідальність

The issues of the application of the doctrine of «piercing the corporate veil» are researched in the article with reference to the study of the international experience of conflict resolution within corporate relations. The author analyzes the legal doctrine and the state of the laws of the countries of Anglo-Saxon and Romano-Germanic legal systems as to the possibility of application of the relative doctrine in the legal reality. Special attention is paid to the fact that the current state of legislation in Ukraine does not categorically allow to affirm about the possibility of implementing the penetrating liability for the debts of the corporate company

Окреслено авторське бачення окремих проблемних питань, що мають місце у контексті укладення договорів під час реорганізації юридичної особи. Зауважено, що цивільне законодавство не лише не дає відповіді на проблемні питання укладення відповідних договірних конструкцій, але й взагалі не визначає їх правової природи, порядку укладення та виконання. Зроблено висновок, що включення договорів про реорганізацію юридичних осіб у структуру Цивільного кодексу України дозволить впорядкувати правове регулювання процесів реорганізації, послужить надійною гарантією захисту прав їх учасників (акціонерів) і кредиторів

Ключові слова: реорганізація, договори про реорганізацію юридичної особи, договір про приєднання, договір про злиття, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю

Key words: reorganization, agreements on the reorganization of a legal entity, treaty of accession, merger agreement, joint-stock company, Limited Liability Company